"Коли я побачив, що з заходу на нас наступають німці, а зі сходу - росіяни, то подумав: певно, на нас прийшла остання година", - розповідає в інтерв'ю німецькій суспільно-правовій телерадіокомпанії ARD народжений в 1913 році Еугеніуш Сайковський, коли згадує події того дня.

Була шоста година ранку, коли 17 вересня 1939 року радянські війська ввійшли на територію Польщі, що було в серпні обговорено в секретному протоколі так званого пакту Молотова-Ріббентропа, що його підписали СРСР і нацистська Німеччина. Минуло дещо більше двох тижнів після нападу Гітлера на Польщу й початку Другої світової війни. Атакували східний польський кордон чотири тисячі радянських танків і понад 600 тисяч військових. Радянський Союз здійснив це вторгнення без оголошення війни. Сили були явно нерівні: значна частина польських солдатів в цей час була задіяна в боях з вермахтом.

До вторгнення Червоної армії ще можна було сподіватись, що ця війна не обернеться для Польщі принаймні повною катастрофою, вважає польський історик Збігнєв Возницька. Він нагадує про те, що хоча до того дня ворожі війська вже стояли у Варшаві, однак такі великі міста, як Люблін, Вільно (нині Вільнюс) або Лемберг (сьогодні Львів), ще не були захоплені.

На думку експерта, якби не напад СРСР, то частину польської держави ще можна було зберегти. Однак після 17 вересня остання надія була втрачена. До боїв з Червоною армією не дійшло. Верховний головнокомандувач польської армії Едвард Ридзь-Смігли заявив: "З більшовиками не битись".  

Спадщина Сталіна

"Кажуть, що найбільше страждань Польща зазнала від німців. Однак все не так просто", - вважає Збігнєв Возницька. За його словами, для представників покоління поляків, які стали очевидцями розділу країни, найстрашнішим ворогом Польщі тоді була не Німеччина, а Росія. Часи царської імперії, придушення повстань поляків, заслання їх до Сибіру, - все це відновилось в історичній пам'яті народу після вторгнення 17 вересня 1939 року. Уже зовсім скоро поляки усвідомили, що й німці є для них смертельною загрозою. Однак, як нагадує історик, нацистська окупація Польщі кінець кінцем припинилася, а от спадщина Сталіна нагадує про себе там і сьогодні. Тому у Польщі як і раніше не довіряють Росії. 

Відносини Польщі з "великим сусідом" затьмарює не тільки вторгнення СРСР на територію цієї країни в 1939 році. Важкий відбиток на них до цього часу накладає і розстріл тисяч польських офіцерів, здійснений в Катинському лісі під Смоленськом навесні 1940 року. Цей злочин не визнавався в СРСР аж до горбачовської перебудови. А в Росії йому до цього дня не надана адекватна оцінка, незважаючи на те, що Володимир Путін в 2009 році назвав Катинський розстріл злочином. 

Отруєні відносини

Коли 7 квітня 2010 року Володимир Путін і тодішній прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск разом брали участь у жалобній церемонії в Катинському лісі, багато оглядачів назвали їхню зустріч історичною. Здавалося, обидві країни перебувають на порозі примирення. Вперше російський лідер у супроводі глави польського кабінету міністрів відвідав місце трагедії, щоб вшанувати пам'ять польських громадян, які стали жертвами сталінського терору. Однак минуло лише три дні - і під Смоленськом зазнав аварії польський урядовий літак, на борту якого був президент країни Лех Качиньський, котрий летів до Росії спеціально для відвідання меморіального комплексу "Катинь". Загинули 96 людей.

Після цієї авіакатастрофи і загибелі польського президента відносини між Росією і Польщею знову були затьмарені, оскільки трагічна подія викликала масу різних гіпотез. Хтось навіть підозрював змову. Консервативна партія "Право і справедливість" і сьогодні вважає уряд Туска політично відповідальним за катастрофу під Смоленськом і звинувачує його  у тісних зв'язках з Путіним. У будь-якому випадку, на пам'ятну церемонію до 80-річчя початку Другої світової війни російського президента до Польщі не запросили.  

 Хто з сусідів-агресорів більш небезпечний?

Катинський розстріл, авіакатастрофа під Смоленськом - ці трагічні історичні події відбулися в різні роки, але вони тісно пов'язані з тим, що мало місце 17 вересня 1939 року, коли сталінський Радянський Союз напав на ослаблену після вторгнення нацистської Німеччини Польщу. 

Німеччина визнала свою історичну провину за злочини нацизму в Польщі, а 7 грудня 1970 року її тодішній канцлер Віллі Брандт (Willy Brandt) навіть став на коліна перед меморіалом жертвам нацизму у Варшавському гетто. Тим самим можливість примирення поляків і німців була забезпечена. Водночас "незручні" питання, що стосуються історії російсько-польських відносин, в умовах панування в соцтаборі "братньої любові" упродовж довгих років замовчувалися. Та й після закінчення "холодної війни" на державному рівні в Росії їх вважали за краще не порушувати. Жести примирення, які мали місце 2010 року на траурному заході, присвяченому 70-й річниці розстрілу польських офіцерів у Катині, вже стали забуватися. Та й про те, як у вересні 1939 року Радянський Союз завдав Польщі удар у спину, сьогодні в Росії мало хто знає. Офіційно про це говорять або нейтрально як про "польську кампанію", або, як і в радянські часи, як про "визвольний похід".

У 2007 році на екрани вийшов художній фільм, що оповідає трагедію у Катинському лісі. Це стрічка польського режисера Анджея Вайди "Катинь" була показана в Росії лише за кілька років після її виходу на великий екран. Вона передає почуття людей, що стали очевидцями тих страшних подій - таких, як Еугеніуш Сайковський. Дія фільму розгортається 17 вересня 1939 й завершується восени 1945 року. На початку картини - драматична сцена: на мосту зустрічаються дві колони польських біженців. Одна рухається на схід від німецьких військ, а інша - на захід від Червоної армії. Маленька країна вже на самому початку Другої світової була розділена двома тоталітарними державами.