У 2014 році Північноатлантичний альянс (НАТО) запустив так звану Програму розширених можливостей (Enhanced Opportunities Partner - EOP). Мета програми - посилити оперативну сумісність військ країн-учасниць з силами НАТО. Чим вища ця сумісність, тим ефективнішою та простішою є участь таких держав у місіях і операціях Північноатлантичного альянсу. На сайті НАТО наведено низку переваг, які отримують такі особливі партнери. Зокрема це регулярні політичні консультації з безпекових питань, розширений доступ до навчань і обміну інформацією, тісніша співпраця у часи криз. Статус EOP нині мають лише п'ять країн: Швеція, Фінляндія, Австралія, Грузія та Йорданія.

Тепер набути такого статусу прагне й Україна. Днями віцепрем'єр з євроатлантичної інтеграції Дмитро Кулеба спрямував відповідну заявку до штаб-квартири НАТО. У розмові з DW Кулеба навів кілька прикладів того, що таке партнерство дасть Україні. Зокрема, він звернув увагу на те, що деякі навчання НАТО відкриті лише для його держав-членів і партнерів розширених можливостей. Ще одна перевага - це поглиблений і швидший обмін розвідувальними даними між країнами НАТО і особливими партнерами. Якби Україна вже мала цей статус, то обмін розвідданими щодо збиття літака МАУ в Ірані з Києвом був би швидшим і більш ефективним, додав Кулеба.

Клуб "обраних"

Водночас опитані DW експерти вказують не стільки на практичну користь EOP, скільки на символічне значення. "Основний сенс партнерства розширених можливостей - це політичний символізм, бо воно визначає країни, до яких НАТО почувається особливо близьким", - пояснює аналітик брюссельського центру Friends of Europe Джеймі Ши, який раніше працював у структурах Північноатлантичного альянсу. Зі свого досвіду він каже, що надання статусу партнера розширених можливостей не змінює відносини блоку з країною фундаментально.

Україна і так має тісну співпрацю з НАТО. Її представники зустрічаються з колегами з країн Альянсу в рамках Комісії Україна-НАТО (Угорщина понад два роки блокує засідання комісії на рівні політиків, однак на рівні послів ці зустрічі регулярні). У 2008 році Альянс вирішив не надавати Україні план дій щодо членства, і замість цього запровадив річну національну програму, або іншими словами, дорожньою картою для реформування України на шляху інтеграції до НАТО.

Альянс також дав старт процесу, який має зробити співпрацю з Україною ефективнішою. Ідеться про ініціативу "один партнер, один план", що об'єднає всі програми взаємодії в одну. Як повідомив Кулеба в інтерв'ю DW, незабаром до України прибуде місія експертів НАТО, яка завершить роботу над ініціативою.

За словами Ши, Україна і без EOP може попросити Альянс про додаткові можливості, наприклад для збільшення оперативної сумісності її збройних сил із силами НАТО. І все ж експерт називає партнерів розширених можливостей таким собі "клубом обраних" для НАТО. Оскільки таких "обраних" лише п'ять, то перебування у клубі несе в собі певний престиж, говорить він: "І тому Україна хотіла би бути частиною цього клубу вже заради політичного символізму".

Брюссельський експерт Німецького фонду Маршалла Сполучених Штатів Бруно Лете згоден з тим, що партнерство розширених можливостей має передусім символічне значення. "Наступний логічний крок після статусу EOP - це членство. Можна сказати, що це партнерство - зала очікування для членства", - говорить експерт.

Перспективи отримання Україною статусу EOP

Але саме таке сприйняття може стати на заваді отримання Україною нового статусу. Адже таке рішення в руках Північноатлантичної Ради, тобто воно можливе лише за одностайності всіх 29 держав Альянсу. І тут сам Кулеба вказав на проблему, заявивши, що деякі країни ще "розглядають питання, чи потрібно Україні дати цей статус". Він не став говорити, про які держави саме йдеться, хоча зазначив, що Угорщина не є ключовою перешкодою.

Бруно Лете припускає, що бажання президента Франції Еммануеля Макрона зблизитися з Росією може стати причиною для Парижа чинити опір поглибленню відносин Україна-НАТО. Нагадаємо, що 2008 року саме Франція та Німеччина запобігли наданню Україні плану дій щодо членства.

Свою роль можуть грати і очікування всередині НАТО щодо реформ в Україні. За словами Джеймі Ши, деякі держави Альянсу можуть вважати, що надання Україні статусу EOP "до того, як практична робота завершена, не обов'язково мотивуватиме Київ підтримувати реформаторські зусилля". Обидва експерти наголошують, що якщо НАТО і вирішить не давати Україні новий статус, то це буде виключно політичне рішення. Водночас Альянс не робитиме це прямо, аби ні в кого не постало враження, що підтримка країни ослабла, адже це не так, зазначили і Лете, і Ши.

Що Україна може зробити?

Бруно Лете вказує на те, що кожен з партнерів розширених можливостей приносить суттєву користь самому Альянсу. Наприклад, Йорданія є особливим партнером НАТО в боротьбі з тероризмом на Близькому Сході. А обмін розвідданими з Австралією є важливим для НАТО для розуміння ситуації в регіоні, зокрема і дій Китаю, пояснює експерт.

Також для Північноатлантичного альянсу грає роль участь у його операціях. Показовою є місія "Рішуча підтримка" в Афганістані, де беруть участь 21 український військовий, тоді як Грузія спрямувала 871 солдата. "Партнери розширених можливостей не лише "споживають" безпеку, вони також є її "постачальниками" (...) Тож Україні треба продемонструвати, що вона робить внесок у систему колективної безпеки НАТО", - радить Лете і тому вітає намір України відправити 20 солдатів до Іраку на підтримку місії НАТО.