Нідерландка Бланш ван дер Меер за останні десять років разом з чоловіком об'їздила на велосипеді майже всю Європу, а також Кубу, Марокко, Грузію та Туреччину. Минулого літа менеджер з комунікацій відкрила для себе й Україну, а відтак створила короткий фільм про свої враження, який викликав захоплені реакції не лише у тих, хто мало знайомий з Україною, а й у самих українців. Deutsche Welle поспілкувалася з Бланш ван дер Меер про те, чим запам'яталася мандрівниці українська подорож та чи варто вирушати в Україну на велосипеді.

Deutsche Welle: Розкажіть, будь ласка, як у Вас виникла ідея здійснити подорож на велосипедах саме Україною. Чи знали Ви взагалі щось про цю країну?

Бланш ван дер Меер: Ми з чоловіком вже давно подорожуємо на велосипедах, років десять. Ще раніше ми подорожували як "бекпекери". Однак щоразу під час подорожей з вікна автобуса ми бачили чудові ландшафти, а згодом прибували у великі міста і мали відчуття, що щось ми робимо не так. Тому ми пересіли на велосипеди. А Україну ми насправді зовсім не знали. Але в мене було особливе ставлення до колишніх радянських республік, бо ще маленькою дівчинкою я дивилася радянські дитячі фільми, досить таки пропагандистські, адже Радянський Союз намагався показати Заходу, яка це чудова держава. І мене це певним чином завжди притягувало. Тобто особливих причин їхати в Україну в нас не було. Як і не було якихось очікувань. Ми просто вирушили назустріч пригоді, як діти, які відкривають для себе новий світ.

Невже про Україну дійсно так мало відомо у Європі?

Не знаю чому, але до України справді їдуть дуже мало європейських туристів, вона невідома. Звичайно, останнім часом Україна стала більш популярною, зокрема через футбол, а також у європейських ЗМІ багато негативних новин звідти. Але ми хотіли побачити Україну з іншої перспективи, ніж про неї розповідають медіа.

Як саме Ви готувалися до подорожі в Україну?

Ми готувалися, але небагато. Купили путівник, карту. Я познайомилися з українськими велосипедистами в інтернеті, і ми обмінювалися ідеями електронною поштою. Люди були настільки привітними і порадили нам стільки місць, які варто відвідати на велосипеді! Неймовірно! Я написала одне запитання, а у відповідь отримала чотири сторінки тексту з детальним описом принад, які не знайдеш у жодному путівнику.

Що найбільше вразило Вас за п’ять тижнів перебування в Україні?

Важко назвати щось одне. Цікаво були побачити різницю між життям у Західній Україні та у Східній. Остання все ще орієнтована на Радянський Союз: школяркою я вчила про колгоспи та радгоспи – так-от там такі структури все ще існують. Однак вразило радше не це, а просто саме життя, побут. Маленькі побілені будиночки на вулицях, жердина, якою можна діставати воду з криниці, великі "гриби" для затінку на березі озера… Такі, скажімо, "наївні" речі. Що нам особливо сподобалося – хоча багато хто вважає, що це нудно, – так це величезні-величезні-величезні пшеничні поля і квіти поміж колосками. А ще простір, життя на селі, привітність людей...

А було щось, що радше засмутило?

Я була дуже розчарована тим, що якщо ти не говориш російською чи українською, то не можеш спілкуватися з людьми, яких зустрічаєш по дорозі.

А як щодо доріг? У Вашому фільмі видно, що на велосипедах подекуди через це виникали неабиякі труднощі.

Так, одна дорога була дуже складна, але ми вижили (сміється – Авт.). Решта були непогані, але не завадить мати надійний велосипед. В Україні можна безпроблемно їздити на невеличких дорогах, однак поблизу великих міст іноді було доволі небезпечно, бо автомобілісти не звикли до велосипедистів на дорозі. Утім, я гадаю на деяких українських дорогах все ж безпечніше, ніж у Нідерландах, де трафік дуже перевантажений, попри наявні велосипедні доріжки. В Україні ж доволі спокійно.

Що би Ви порадили змінити, аби туристи більш охоче подорожували до України, зокрема і на велосипедах?

Я вважаю, що на Заході не вистачає інформації про Україну, а саме інформації про те, що цікавого можна робити за межами міст. Тут про це ніхто не знає. Тобто ми чуємо про Україну, але не про ті прекрасні речі, які там можна побачити. Якщо ж говорити конкретно про велосипедистів, то принаймні тим, кого я знаю, багато не треба. Ми були приємно здивовані, побачивши велосипедні доріжки у Вінниці. Якби й у інших містах їх було більше!

Свої враження ще під час поїздки Ви зафіксували на відео, створивши згодом фільм "Ukraine" тривалістю 13 з половиною хвилин. Якою є його головна ідея?

Коли я вирушала до України, то не мала жодного сценарію, адже я нічого не знала про цю країну. Я просто люблю знімати і показувати, де ми були, незнайомі людям країни, наприклад, Грузію чи в даному випадку Україну. Мені йшлося лише про те, щоб показати людям іншу перспективу: гей, дивіться, це величезна країна, яку ми не знаємо, але де ми чудово провели час, а значить, і ви могли б. Я не збиралася показувати, яка Україна погана, чи прекрасна, чи велика. Я просто демонструю те, що ми відчували під час мандрівки, як робили те, що нам подобалося і зустрічали приємних людей. Тож, нині, отримуючи так багато позитивних відгуків на мій фільм в інтернеті, я справді вражена і зворушена.