Пані Линів, нині Ви успішно диригуєте в Мюнхені, ваш робочий графік розписаний задовго наперед. Але тепер Ви ще взялись організовувати фестиваль LvivMozArt у Львові та долучились до формування Молодіжного симфонічного оркестру України. Навіщо вам це?

Я не можу відірватися від України, від тієї шаленої ідеї щось робити в Україні й відкрити її для світу. Мені болить, що не грають творів українських композиторів, що про нас ніхто нічого не знає. На пальцях можна порахувати українських музикантів, які в світі досягли національного визнання. Та й то вони дуже часто як закрутяться у тій всій системі, що їм не до України. А моїм кредо є бути культурно-мистецьким послом. Тому я намагаюся й привозити з собою, і в свої програми ставити українську музику. Мені зараз хочеться запросити сюди (до України - Ред.) багато цікавих гостей, які завдяки співпраці відкриють нас, відкриють нашу молодь, наш потенціал.

Чому вам видається, що час для створення Молодіжного симфонічного оркестру України настав саме зараз?

Зараз це особливо на часі! Наша країна вже 25 років як є незалежною, а криза останніх трьох-чотирьох років у черговий раз доводить, наскільки важливою є спільна національна ідентичність. Лише якщо ми розумітимемо себе як єдиний народ, ми зможемо послати чіткий меседж назовні. Мені здається, що молодіжний оркестр є найкращим інструментом для цього.

Нещодавно відбулись перші прослуховування серед тих, хто хоче потрапити до українського молодіжного оркестру. До Львова завітали майже 100 молодих музикантів. Міжнародне журі було сильно вражено майстерністю багатьох з них. Судячи з усього, музична освіта перебуває в Україні на дуже високому рівні…

Передусім хочу наголосити, що всі ці молоді люди для мене є героями: адже їм доводиться долати величезні складнощі, аби займатися музикою - і це без особливої великої професійної перспективи. Старі радянські структури розвалилися, нові постають лише дуже повільно. Фінансова ситуація в країні - вкрай погана, далеко не кожна родина може дозволити собі придбати для дитини хороший інструмент. Але українці є дуже музикальні! Коли ми в Україні створимо для наших дійте умови, які можна буде порівняти із західноєвропейськими, коли діти братимуть участь у майстер-класах та конкурсах і гратимуть на хороших інструментах, тоді світ напевно познайомиться зі значно більшою кількістю хороших українських музикантів.  

На прослуховуваннях у Львові була представлена вся українська географія: Харків і Одеса, Львів та Київ, але також Донецьк та Луганськ. Чимало молодих людей зі сходу України нині живуть як біженців в інших українських містах. Чи може такий молодіжний оркестр стати своєрідним оркестром примирення?

Так, абсолютно! Західні та східні українці ставляться одне одного, скажімо так, доволі упереджено. Це мені відомо з власного досвіду: я народилася в західній Україні і довгий час гадала, що люди на сході моєї країни якісь інші, ніж ми западенці, що їхня ментальність відрізняється від нашої. І лише коли я почала працювати диригенткою в Одесі такі стереотипи в мене розвіялися. Але упередження були й з іншого боку: коли я приїхала до Одеси, багато хто говорив: "Навіщо ми взяли когось із західної України? Хіба в нас нема наших музкантів?" Тим часом я є їхньою улюбленою диригенткою, мене постійно запрошують до Одеси. Лише завдяки особистим тісним контактам і передусім завдяки креативній співпраці люди краще пізнають одне одного.

В світі існують різні моделі керування молодіжним оркестром. Ви та Ваші колеги віддають, однак, перевагу "німецькій моделі" федерального молодіжного оркестру. Чому?

У мене є досвід шкільних оркестрів, і це не дуже приємний досвід. Там панує примус; школярі та студенти часто ненавидять репетиції, ненавидять диригентів. Це нікому не приносить жодної користі, адже якщо щось робиш під примусом, тоді не буде і якості. Модель земельного або федерального молодіжного оркестру в цьому має свою відмінність: на конкурс подаються лише ті, хто справді хоче потрапити в оркестр. Після цього вони беруть участь у прослуховуванні й мають витримати іспит. Підготовка й турне відбуваються під час канікул - це час, коли тебе ніщо не відволікає. Чимось абсолютно особливим є й те, що молоді музиканти всі разом відправляються в якесь особливе місце і там "усамітнюються". Я, наприклад, себе вже уявляю в Карпатах з їхньою прекрасною природою.

Що для вас важливіше в роботі: дисципліна музикантів чи їхній творчий підхід, емоції?

Творчий підхід і професіоналізм нерозривно між собою пов’язані тому, що на звичайній критиці  дисципліну не побудуєш. Дисципліна з'являється сама собою, коли музикантам цікаво працювати з диригентом. Коли музикантам нецікаво працювати з диригентом, тоді оркестр постійно потрібно заспокоювати, сварити на нього і так далі. А якщо їм цікаво, правильно підібрана програма, і якщо кожен відчуває , що диригент викладається, це спонукає і їх викладатись також на репетиції, і тоді всі починають працювати на найкращий результат.

Зараз ви робите міжнародну кар'єру. І все ж таки - чому для вас особисто важливо займатися ще й формуванням молодіжного оркестру?

Чому? Оскільки моя кар'єра, власне кажучи, також є дивом. Вона стала можливою завдяки багатьом маленьким випадковостям: випадково в нашій консерваторії я побачила буклет конкурсу Малера в Бамбергу (Міжнародний конкурс диригентів імені Густава Малера - Ред.) Всі казали: "Марно навіть пробувати, тебе все одно не візьмуть". Але оскільки в мене так чи інакше не було іншого шансу, я подалася на цей конкурс. У мене навіть не було викладача, який би мене підготував до нього. З інтернету я скачала записи, й готувалась сама. Перед конкурсом упродовж цілого року я не диригувала жодним оркестром, і от раптом я опинилась там з П'ятою симфонією Малера та П'ятою Шуберта! Потім була Одеса, згодом – запрошення до Мюнхена… Але щодалі я просуваюсь, чим більше у мене з'являється можливостей, тим більше я відчуваю, що за мною так само стоять талановиті молоді люди, які перебувають у тій самій життєвій ситуації, в якій була і я. Якщо надати їм шанс, то стартувати вони зможуть відразу! Вони також мають право на диво…