Наталія Пономарчук з 2003 року очолює Академічний симфонічний оркестр Дніпропетровської філармонії. В різні роки вона виступала у Бразилії, Мексиці, Іспанії, Польщі, Італії, Китаї, Португалії, Туреччині та інших країнах. Минулого року Наталія Пономарчук отримала запрошення від художнього керівника й головного диригента Московського державного академічного симфонічного оркестру (МГАСО) Павла Когана продиригувати концерт в залі Московської філармонії. В інтерв’ю DW диригентка розповіла про свої враження від роботи з російським симфонічним оркестром. У Москву вона приїхала у час, коли на cході України розгорталися бойові дії.

Deutsche Welle: Торік ви виступали у Московській філармонії з російським оркестром. Розкажіть, будь ласка, про свої враження від роботи в Москві.

Наталія Пономарчук: Я виступала в Московській філармонії з Московським державним симфонічним академічним оркестром. Це відомий колектив, яким багато років керує народний артист Росії, лауреат державної премії РФ Павло Коган - син видатного скрипаля Леоніда Когана. Саме Павел Коган запросив мене диригувати оркестром. Я погодилася і ми виступили з дуже цікавою програмою: лунали твори Моцарта, Вебера і Бетховена. Солістом був яскравий талановитий піаніст Даріус Мажинтас.

Виходить цікаве поєднання - Московський оркестр, диригентка з України, а соліст з Литви. І це невипадковий вибір. На мою власну думку, запросивши саме нас, Павло Коган хотів підкреслити, що ми (музиканти - Ред.) - єдині. Головний месидж, на мій погляд, був у тому, що культура має виступати об’єднуючою силою та сприяти взаєморозумінню. Хотілося би зазначити також, що під славнозвісною петицією (лист діячів культури Росії про підтримку анексії Криму - Ред.) підпису Павла Когана не було.

Вас запросили на роботу в Москву в момент, коли на сході України розгорталися бойові дії. Ви не вагалися, перш ніж погоджуватися?

Чесно кажучи, я мала певні сумніви, чи правильно зробила, що прийняла запрошення, аж до останнього моменту. Але мої колеги й друзі, деякі з яких брали участь у бойових діях на сході України, підтримали моє рішення. Один товариш, наприклад, сказав, що він відстоює свою позицію на одному фронті, тож і я маю відстоювати її на своєму, тобто в мистецтві. Навіть у такі складні часи потрібно зробити все, щоб утримувати культуру на високому рівні і демонструвати світу найкращі сторони України.

Те, що мене запросили продиригувати Московським державним симфонічним академічним оркестром, я пов'язую зі святкуванням у 2014 році ювілею видатного скрипаля 20 сторіччя - Леоніда Когана (90 років з дня народження - .Ред), який народився у Єкатеринославлі (нині Дніпропетровськ). У 2014 році Дніпропетровська обласна філармонія, в якій я маю честь працювати, отримала почесне звання ім. Леоніда Когана. Сім'я Коганів завжди ставилася з великою теплотою і шаною до України, Дніпропетровська, вважаючи це місто своєю першою батьківщиною.

Збройний конфлікт на Донбасі вплинув на відносини між митцями?

Вплинув. Я їхала в Москву й не знала, чи зустрінуть мене там бойкотом, чи неповагою, адже те, що читаєш про погляди росіян, або дивишся у російських медіа просто жахає! Здається, що там мало хто взагалі розуміє, що відбувається. Більше того, мало хто має бажання щось зрозуміти і вирішує просто сприймати інформацію у тому жахливому вигляді, в якому її пропонують місцеві медіа. Я зовсім не знала, як налаштовані люди, яких я там зустріну. Чесно кажучи, я їхала з твердим наміром займатися виключно своєю справою - ставити Бетховена, Моцарта й Вебера. І тоді я подумала, що в разі провокацій, розвернуся й поїду назад.

Як вас сприйняли в результаті?

У результаті, коли я приїхала, я побачила перед собою оркестр, налаштований більш, ніж тепло. Музиканти оркестру поставилися до мене з розумінням, дуже стримано і з дуже великою повагою. Репетиції проходили в атмосфері творчого спілкування, доброзичливості, зосередженості й взаємоповаги. За час перебування у Москві я спілкувалася лише з музикантами, тому не мала змоги зрозуміти, як налаштовані інші люди та що кажуть на вулицях.

У вас ніколи не виникало непорозумінь з російськими митцями?

Виникали, ще й які. З деякими музикантами я просто більше не спілкуюсь. Причому, це дуже видатні особистості. Ми розійшлися саме через події в Україні та їхнє абсолютне небажання зрозуміти те, що сталося насправді. В їхніх особах зустрілась з російським шовінізмом, коли людина нібито проти війни й на словах дружньо налаштована до нашої країни і до українців, але при цьому впевнена, що української держави, історії й мови по суті не існує.

Чи може культура якось посприяти вирішенню конфлікту й примиренню людей?

Я вважаю, що тільки на культуру й можна сподіватися. Так наприклад, серед музикантів, а особливо молодих музикантів, набагато менше упереджень. У них відсутнє радянське мислення. Далеко не всі росіяни "заражені" шовінізмом. Можливо, більшість. Я не знаю, я не соціолог. Але я думаю, що в культурі значно більший відсоток думаючих людей, які не "заражені" шовінізмом, і які не хворі цією ідеєю наддержави і власної вищості. Безумовно, причин у цього конфлікту багато. Але одна з них, на мою думку, полягає в абсолютно шовіністичному уявленні частини росіян щодо своєї держави.

В культурі така позиція зустрічається рідше - тут атмосфера сама по собі інтернаціональна. Ми граємо Моцарта, Бетховена, Шопена, Чайковського, Лятошинського та інших композиторів. І для нас неважливо, хто вони - поляки, австрійці, німці, росіяни або українці. Якщо йдеться про Брамса, наприклад, ніхто не думає про те, що він німець. Він насамперед геній. Музикантів змалку виховують з повагою до культури різних народів. Сьогодні серед молоді більше тих, хто звик багато слухати, думати та аналізувати. Вони багато чого бачать, багато читають і хочуть бачити події у справжньому світі. Саме ці молоді люди і є наша надія.

Як митець може вплинути на пом'якшення напруги між українцями й росіянами?

Митцям важливо спілкуватися між собою. Причому не на відстані, а особисто. Чому? Тому що слова політиків та інформація у медіа загалом - це ж страшне викривлення істини, яке немає нічого спільного з тим, що відбувається насправді. Для того, щоб ми не стали жертвами цієї жахливої пропаганди, жертвами політичних маніпуляцій, нам потрібно спілкуватися. Культура створює хорошу платформу для спілкування. Адже нас поєднують спільні речі - мене і, наприклад, музикантів з Московської філармонії.

Є, звісно, й інший феномен - деякі представники старшого покоління. У них "зіпсуте" бачення реальності. І їм не допомагає те, що вони великі музиканти. І скільки з ними не спілкуйся, навряд чи вони щось зрозуміють.

Тому дуже важливо працювати з тими, у кого ще немає упереджень, а це, як правило, молоде покоління, яке з самого початку не налаштоване вороже. Вони ще не встигли стати шовіністами. З ними потрібно говорити, і нам потрібно спілкуватися. А на тих людей, які не хочуть змінювати своїх переконань, не варто тратити час. Це люди вчорашнього дня, вони просто самі по собі відійдуть. Такий закон природи.