Місто Грайфсвальд ушістнадцяте стало епіцентром розвитку української культури - в університеті з понад п’ятсотрічною історією проходить традиційна Літня наукова академія "Українікум". Слухачам з усього світу в Грайфсвальді завше пропонували інтенсивні курси української мови у поєднанні з культурною програмою. З роками вони переросли у форум студентів та молодих науковців, які спеціалізуються на Східній Європі.

На Літній академії можна почути і про етапи становлення української мови та літератури, і про особливості "суржику". Більшість учасників приїхали за власний кошт та ще сплатили внесок у 100 євро. Лише 25 "академіків" отримали стипендію на участь у програмі. Серед присутніх - слухачі з Азербайджану, Канади, США, Франції, Англії, Італії, Іспанії, Білорусії. Корінних носіїв української мови та культури - п'ятеро. Їхня цікавість професійна: усі вони пишуть докторські роботи. Таким чином, організатори збирають як початківців, так і фахівців.

Українська за Андруховичем

Александр Велль очолює єдину кафедру західної і східної слов’янської філології в Німеччині, до складу якої входять польське, чехословацьке, російське та українське відділення. Тільки у Грайфсвальдському університеті можна обрати україністику основним фахом. Там славістику вивчають близько 180 студентів. Дві третини студіюють російську філологію, ще третина, тобто, 20 студентів – україністику,- розповідає Александр Велль.

Студент Грайфсвальдського університету Мартін Штайн вперше побував в Україні у січні минулого року. Протягом трьох місяців він стажувався в Одесі. Це здебільшого російськомовне місто спонукало вивчати українську. Сьогодні це у нього - головний фах. На запитання, чи може він спілкуватися російською, Мартін відповідає: "Так, але не настільки добре, як українською". Щоб опанувати мову, він тричі на тиждень відвідує заняття. Окрім того, щодня витрачає близько години на самопідготовку.

Протягом семестру Мартін проходив інтенсивний курс української. Засвоївши основи, перейшов до культурних студій, вивчення історії та літератури. Поміж інших авторів він виділяє Юрія Андруховича, із чиєю "Московіадою" ознайомився нещодавно. Прочитати українську книгу, вивчаючи мову всього рік, - ледь не титанічне зусилля для Мартіна. Але, на жаль, таких як цей хлопець, не так багато.

Німцям цікаві теми, дотичні до них

Інтерес до української мови різко падає, незважаючи на зростання зацікавленості Україною. "Адже більшість іноземців впевнена, що у нас можна порозумітися й російською. Буквально два роки тому на курс української мови у Грайфсвальді записалися 16 студентів. Зараз ми маємо лише половину", - розповідає співпробітниця кафедри україністики Віра Маковська.

За її словами, лекціями про філософські погляди Івана Франка чи традицію Сковороди сьогодні можна зацікавити лише дуже небагатьох. Натомість німецька публіка відгукується на теми, які хвилюють самих німців: проблеми міжкультурних впливів та інтеґрації, інтеркультурна комунікація, співіснування різних традицій, пострадянський простір, єврейське питання та Друга світова війна.

"Наша влада ніколи не працювала над створенням належного іміджу,- нарікає Маковська.- Більшість заходів проводяться в дусі старих радянських традицій: патетично, дешево, без смаку. Від такого стає самому соромно, що ти - громадянин цієї держави".

Усе впирається в фінанси

Віра Маковська мріє про створення інституту української мови на кшталт Ґете- Інституту в Німеччині, однак фінансових можливостей для цього поки немає. "Я мрію про переклади наших письменників німецькою мовою, про гарні і грамотні фільми наших режисерів, які можна було б демонструвати тут. Хотілося б показати наше малярство, його ніхто не знає",- каже українознавець з Грайфсвальдського університету. Маковська вважає: "Якщо нам самим буде комфортно у себе вдома, якщо ми будемо отримувати насолоду від життя в Україні, це буде найкраща популяризація".

Очільнику кафедри асистує Роман Дубасевич, який пише кандидатську роботу про галицько-буковинську літературу, в дисертації він торкається творчості Юрія Андруховича та Сергія Жадана. Науковець зазначає: розраховувати на те, що інтерес до україністики серед іноземців колись стане потужним, не варто. "Якщо Україна не має жодних культурних представництв за кордоном, можливість людей зацікавитись є мінімальною. Все лягає на плечі кількох ентузіастів – професорів славістики",- каже Дубасевич.

Одним із факторів зацікавлення іноземців є туризм – якщо людина хоч раз побувала в України, є шанс, що вона або її дитина запишеться на курс україністики. Однак переоцінювати роль "Євро-2012" чи інших подібних заходів у цьому процесі Роман Дубасевич не радять.