22 травня український уряд схвалив нову редакцію українського правопису, над якою працювала національна комісія. Зміни та нововведення у правописі обговорюють філологи, вчителі і звичайні громадяни, на його адресу лунає чимало і критичних зауважень.

Про новий правопис і дискусію довкола нього DW поспілкувалася з мовознавицею, перекладачкою Аліною Акуленко. Вона 13 років викладала українську мову в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, працювала на українському радіо. Саме її голос у різних куточках світу чують українці, які беруть участь в акції "Радіодиктант національної єдності". На моє прохання представити себе, Аліна Акуленко говорить: "Кандидат філологічних наук, перекладач". Посміхнувшись, додає: "Можете написати "кандидатка" і "перекладачка"!".

Deutsche Welle: Пані Аліно, як часто відбуваються зміни в редакціях правопису?

Аліна Акуленко: Я не говорила б, що ми змінюємо правопис. Точніше буде сказати, що за часів незалежної України ми нарешті ухвалили правопис. Тому що на початку 1990-х років, коли постало питання адаптації тодішнього ще радянського правопису до норм приписів української мови, було ухвалено його тимчасовий  варіант. Тоді говорилося, що це лише на перехідний період, над правописом працюватиме спеціальна комісія. Ця комісія працювала, розробила проєкт, але все це призупинилося і нікуди не рухалося. Тому впродовж  кількох десятиліть ми працювали і жили з тимчасовим правописом. Це дозволяло і засобам масової інформації, і видавництвам, усім, хто працює зі словом, варіювати норми мови. Те, що уряд затвердив нову редакцію правопису, - дуже важливий момент, який означає, що ми фактично отримали мовну конституцію. Правопис - це перелік базових орфографічних, синтаксичних, почасти стилістичних правил, які відтепер обов'язкові до використання всіма. Можна сперечатися та дискутувати довкола його повноти, історичності, певних нюансів, але він є документом, яким мають керуватися всі, хто користується мовою. Якщо взяти до уваги те, що у нас тепер є закон про мову, є приписи і вимоги користуватися мовою, то має бути документ, на який ми повинні спиратися.

Ви згадали про варіативність мовних норм. Це негативне явище?

Досі правопис не визначав деяких дуже важливих моментів, вони були прописані нечітко або їх просто в ньому не було. Це дозволяло кожному пропонувати та використовувати свої варіанти. Проте від 22 травня ця варіативність зафіксована в деяких розділах. Зокрема, у правописі слів іншомовного походження, відмінюванні іменників. Особливо це стосується, іменників третьої відміни: "кров", "честь", "любов" тощо. Якщо раніше у правописі вказувалася форма родового відмінку - "ненависті", "честі", "любові", - то тепер правомірно вживати дві форми: "ненависті" - "ненависти", "любові" - "любови", "крові" - "крови".  Відтепер також можна говорити "пауза" й "павза", "аудиторія" й "авдиторія", "катедра" й "кафедра". Обидва варіанти насправді притаманні українській орфоепічній традиції. Просто це різними шляхами формувалося. І ось правопис цю варіативність закріплює. Дехто скаже, що варіативність - це погано, тому що вона  розхитує норму і порушує систему, але з іншого боку варіативність - це добре, тому що мовець, коли обирає, яку форму слова йому вжити, у такий спосіб за неї голосує. Тому за деякий час одна форма виживе і закріпиться в правописі, а інша відійде. 

Однією з найрезонансніших змін нового правопису стало, так би мовити, мовне узаконення фемінітивів. Ви вважаєте це правомірним?

Правопис має регулювали правила мови й водночас лишатися достатньо гнучким для того, щоб встигати за часом. Якщо раніше не було потреби у фемінітивах, то зараз на них існує високий соціальний запит. Тож у правописі з'явився відповідний параграф. Можливо, він зараз не дуже чітко прописаний для того, щоб звичайний користувач міг усе утворювати без помилок, але такий параграф є, і в такий спосіб правопис відповідає на мовні запити суспільства.

На адресу норми про фемінітиви лунає чимало критики, надто незвичними є для мовця, наприклад, форми "членкиня" чи "філологиня".

Правопис є основою. У ньому говориться, що ось такі суфікси: -к-, -иц-(я), -ин-(я), -ес- та інші можуть бути використані для творення відповідних іменників. Але  як використовувати ці суфікси, в якому стилі це доречно - це подальший  крок для мовознавців, які відповідають за стилістику сучасної української мови. Прогрес полягає у тому, що цей крок зроблено, і якщо в когось  буде виникати запитання, чи правомірні, наприклад, форми "директорка" чи "редакторка", то нині в українському правописі вони фіксуються, чого не було раніше.

А які нововведення правопису вам як філологу імпонують?

Філологу було б не зовсім грамотно висловлювати свої симпатії щодо документу, яким є правопис. Але можу сказати, що активно говоритимуть про нове написання частин пів- і напів-. Це той приклад, коли в межах частин мови спрацював мовний соціальний ліфт. Бо раніше частини пів-, напів- кваліфікувалися як префікси, тобто частинки слова, нині вони отримали, як я розумію, статус самостійних частин мови, напевне, ми можемо назвати їх прислівниками. Поясню. Раніше ці частини писалися разом чи через дефіс. Наприклад , "півогірка", "пів'ящика", "пів-Києва".  Тепер все  писатиметься окремо, але з'явилося нове  поняття: цілісне і нецілісне. Наприклад,  пишемо "півлітра",  якщо йдеться про пляшку, і "пів літра", якщо мова про половину літра. 

Скільки часу необхідно для того, щоб нові мовні форму прижилися й увійшли в повсякдення? 

Якщо йдеться про фахівців, які викладають мову, то їм достатньо переглянути нові моменти. Якщо про учнів, то вони послідовно з 4-5 класу вчитимуть мовні правила. Якщо йдеться про учнів старших класів, то їм доведеться перевчатися, але в такому віці інформація швидко засвоюється.  Проблему бачать і бачитимуть ті, хто за великим рахунком не налаштований на перенавчання. Мені дуже хотілося б вірити, що нині 90 відсотків нашого населення досконало знають український правопис. Але це не так, і тому для багатьох це навчання може бути з нуля. Проте дуже багато залежить від того, яку думку довкола українського правопису сформують, зокрема, засоби масової інформації. Якщо вони почнуть поширювати тезу про те, що він нікуди не годиться, то відповідно так почнуть говорити всі. Якщо ж почнеться аналіз і розгляд, будуть оперативно написані методичні матеріали та посібники, які дозволять вивчити зміни в правописі, то ситуація розгортатимуться зовсім інакше. Все залежить також і від того, як кожен з нас на своєму місці, у своєму фахові застосовуватиме  правила нового правопису.