ги, який відзначають 23 квітня, німецьке видавництво „Зюддойче Цайтунг“ впровадило новий проект. Він полягає у виданні найвизначніших романів 20 століття. Серія отримала назву „Зюддойче бібліотек“.

Цього року на Штуттгартському фестивалі анімаційних фільмів у категоріях ”Міжнародний конкурс”, ”Дитячий мультфільм”, ”Молода” та ”Художня анімація” демонструвалось півтисячі мультиплікаційних фільмів. За словами президента кінофестивалю Габріели Рьодемайєр загальна кількість надісланих стрічок збільшилась порівняно з минулим роком на чверть. Це пояснюється тим, що дедалі більше студій оснащено комп”ютерною технікою, що, в свою чергу, спрощує виготовлення мультиплікаційних стрічок. Габріеле Рьодемайєр:

”Оскільки ми цього року справді мали великий вибір, тому намагались відібрати стрічки, створені за інноваційними технологіями. Це стосувалося передусім студентського конкурсу. Втім, ми запропонували глядачеві також фільми-переможці інших відомих фестивалів і навіть картини, які номінувались на премію Кіноакадемії ”Оскар”, або її отримали”.

З огляду на розмаїтий спектр стрічок, представлених на Штуттгартський міжнародний фестиваль анімаційних фільмів не дивно, що він встановив рекорд глядацької аудиторії. Впродовж шести днів його відвідали понад 40 тисяч осіб. Стрічка ”Йшов трамвай номер дев”ять” українського режисера Степана Коваля викликала не тільки симпатію публіки та резонанс у пресі, а й полонила серця членів журі кінофестивалю. Говорить Габріеле Рьодемайєр:

”Призи отримали надзвичайно різні за своїм стилем картини. Це вказує на розмаїту палітру сучасної анімації. Гран-прі отримали дві стрічки – виготовлені у класичній манері. Це - мальований мультфільм канадського режисера Крістофера Гінтона ”Потік”, який за допомогою особливих художніх засобів розповідає про життя окремої сім”ї та анімація українського режисера Степана Коваля ”Йшов трамвай номер дев”ять”, виготовлена за допомогою пластиліну. Український режисер виявив неабияку фантазію у роботі з цим матеріалом. Це підтверджує необмежені можливості і перспективи техніки пластиліну в анімації. Журі просто в захваті від того, наскільки майстерно і жваво Степан Коваль відобразив будні людського життя за допомогою образу переповненого трамваю”.

Як стверджує Степан Коваль, для нього немає особливого значення техніка, в якій він працює: чи це мальована, пластилінова, чи комп”ютерна анімація. Головне, аби вона відповідала ідеї фільму та працювала на сюжет:

”Коли я створював цей фільм, то поставив собі за мету образно вирішити ідею, яку сам придумав. І я її вирішив. У мене не було ніяких надзавдань – покорити того чи іншого глядача чи завоювати певний фестиваль. Просто хотілося зробити хороше кіно для кожного”.

Те, що дебютний фільм Степана Коваля ”Йшов трамвай номер дев”ять” продовжує перемагати на найпрестижніших кінофестивалях світу, - згадаймо ”Молодість” та ”Берлінале”, - вже саме по собі є прецедентом сучасного українського кінематографу. Та український фаворит міжнародних кінофоромів, маючи у планах кілька нових проектів, налаштований не зовсім оптимістично. Степан Коваль:

”Найближчим часом я не потішу глядачів новими стрічками, бо єдиний замовник – це Міністерство культури України. На його рішення я вже чекаю другий рік. Схоже, все відбуватиметься так само довго, як і з створенням стрічки ”Йшов трамвай номер дев”ять”, яка знімалась виключно на державні кошти. Я маю на меті створити нове пластилінове кіно, яке власне і має бути держзамовленням. Воно доволі складне у виконанні та технологіях. Тому я довго шукав додаткові кошти, бо державних не вистачає. На студії дуже складно працювати. Там дуже мало платять. Тому практично неможливо утворити професійну знімальну групу. У мене в проекті також і мальований фільм, який я мабуть робитиму за свої гроші. Бо іншого виходу не бачу”.

Та покидати батьківщину заради чисельних привабливих пропозицій із-за кордону Степан Коваль поки що не збирається:

”Справа в тому, що всі ці пропозиції пов”язані з використанням мого потенціалу як звичайного виконавця, а не творчої особистості, людини, яка просто виконує роботу аніматора, художника під чужою ідеєю. Це означає – взяти участь у створенні фільму іншого. Я міг би піти на таке, та поки що не маю бажання. По-перше, я працюю на телебаченні, заробляючи таким чином на існування. По-друге, мені відомі приклади моїх знайомих – доволі відомих аніматорів. Вони поїхали за кордон і повернулись. За час перебування на чужині так і не зуміли зняти жодного власного фільму. Тому я потішаю себе надією, що краще зробити щось в Україні, аніж тратити час за її межами”.

До всесвітнього дня книги, який відзначають 23 квітня, Федеральне міністерство статистики Німеччини провело спеціальне дослідження. Згідно з його результатами, жителі ФРН проводять щодня 45 хвилин за читанням, 22 хвилини з них припадає на читання газет, 5 хвилин на читання журналів та 8 хвилин на читання книжок. Найменше читає молодь – усього півгодини на день. Аби сприяти освіченості німецькомовного читача та укріпити свої фінансові справи, одна з найавторитетніших газет Німеччини – мюнхенська ”Зюддойче Цайтунг” ініціювала новий проект під назвою ”Зюддойче бібліотек”. Говорить співавтор проекту Клаус Фюредер:

”Йдеться про 50 найвизначінших романів 20 століття, які відібрав відділ фейлетонів редакції ”Зюддойче Цайтунг”. Від 20 березня у Німеччині щотижня виходить друком роман, який наші редактори щосуботи аналізують у газеті. Таким чином за 50 тижнів укомплектується бібліотечка, яку ми назвали ”Зюддойче біблотек”.

Видання ”Зюддойче Цайтунг” з тиражем близько 440 000 екземплярів є одним з найбільших серед щоденних газет Німеччини. Проте це авторитетне видання мусить постійно боротись за своє місце під сонцем на газетному ринку ФРН, який затоплює численна кількість місцевих газет. Упродовж останніх 2-3 років більшість газетних редакцій у Німеччині змушені були скоротити сотні журналістів. Говорить Клаус Фюредер:

”Газетне видавництво залежить від ринку пропозицій, а він істотно зменшився через слабку кон”юнктуру останніх років. Від даного проекту ми очікуємо, що завдяки новому друкованому асортименту вдасться отримати нові джерела прибутків”.

Серію ”Зюддойче бібліотек” започаткував всесвітньовідомий роман Мілана Кундери ”Незносна легкість буття”. До авторів цієї серії належать світові класики: Умберто Еко, Джон Ірвінґ, Пол Остер та інші визначні романісти 20 століття. Проте програму ”Зюддойче бібліотек”, вірніше підбір її письменників, уже встигли піддати критиці. По-перше: серед романістів представлено лише чотири жінки. По-друге: письменників з Африки або Азії взагалі не знайдеш у переліку. Втім, Клаус Фюредер, захищаючи концепцію своєї газети, пояснює такі недоладності особливостями німецької книговидавничої справи. Адже, аби розпочати видання цієї серії, керівництво ”Зюддойче Цайтунг” повинно було придбати права від інших німецьких книговидавництв. До прикладу видавництва, які випускають друком твори відомих письменниць не особливо йшли назустріч. Клаус Фюредер зазначає:

”Наступного разу ми врахуємо усі зауваження та урізноманітнимо перелік представлених авторів”.

”Зюддойче Цайтунг” є першим німецьким газетним виданням, що намагається збільшити прибутки завдяки налагодженню власного книговидання. Твори серії ”Зюддойче бібліотек” уже користуються успіхом у німецькомовного читача не тільки завдяки об”ємній та цікавій пропозиції, а й доступній ціні – усього 4 євро 90 центів за книжечку. У інших європейських країнах уже є позитивні приклади. Так, італійська щоденна газета ”La Repubbliсa” впродовж 50 тижнів продала близько 25 мільйонів книг. Прибуток цього видання зріс таким чином на 15 відсотків. Також і газети країн Південно-східної Європи, зокрема, Болгарії та Македонії, вже не обмежуюються лише новинним бізнесом. Вони випускають книги й календарі, а також відеокасети і DVD.

Маріанна Кавка