Євгенія Єрмачкова, родом із Сімферополя, закінчила у Києві Національну музичну академію імені Чайковського за класом фортепіано. Три роки тому, відразу ж після випуску, вона поїхала до Німеччини, де зараз навчається на магістерській програмі в Університеті мистецтв Фолькванг. Про особливості і труднощі життя студента у Німеччині та про різні перспективи музиканта в Україні та Європі Євгенія розповідає в інтерв'ю DW.

DW: Євгеніє, як сталося, що ти переїхала до Німеччини і почала тут вчитися?

Євгенія Єрмачкова: Продовжувати вивчати музику в Німеччині я вирішила ще задовго до закінчення консерваторії у Києві. Паралельно вчила німецьку мову на курсах у Гете-інституті. Після завершення навчання все сталось дуже стрімко: візу мені дали за рекордні півтора дні, перед самим вильотом я мала фортепіанний виступ у музичній школі, де на той час викладала, тому до аеропорту довелося їхати у довгій концертній сукні. А далі почалося найважче - перші півроку в чужій країні. Тоді я питала у всіх: чому мені ніхто не сказав, що буде так важко?

Що для тебе тоді було найважчим?

Насамперед, складно знайти житло: на гуртожиток у Дуйсбурзі дуже велика черга, отримати місце надзвичайно важко. Тому перші півтора місяці я жила у знайомих в Кельні і щодня їздила на навчання в сусіднє містечко. Пізніше мені пощастило: таки вдалося знайти кімнату в гуртожитку. По-друге, у Німеччині потрібно оформлювати багато різноманітних документів. Для цього спочатку треба зорієнтуватись, куди піти і коли це краще зробити, які формуляри заповнювати. Добре, що я знала мову. Не уявляю, як це вдається тим людям, котрі взагалі не володіють німецькою. По-третє, у мене не було жодної стипендії: для музикантів їх існує насправді дуже мало, до того ж тоді я ще не мала роботи. Щомісяця з банківської картки могла знімати не більше, ніж 680 євро - прожитковий мінімум для Німеччини. І повірте, цього не так багато, якщо зважати на європейські ціни, податки, страхування й численні додаткові витрати.

Чи ти тепер десь працюєш, щоб мати змогу продовжувати навчання?

Звісно! Без цього в Німеччині мені б не вижити. Я даю приватні уроки гри на фортепіано. Зараз викладаю у Дюссельдорфі для трьох учнів - діткам та 80-річній жінці. Ще кілька годин на тиждень працюю в університетській бібліотеці як лаборант, а ще даю концерти. Молодий музикант, навіть студент, отримує за кожний концерт у середньому від 100 до 300 євро. Функціонує це по-різному: в деяких залах гонорар залежить від того, скільки людей придбали квитки, у деяких же - про гонорар домовляються наперед.

А які перспективи ти бачиш для себе у майбутньому? Плануєш залишатися у Німеччині чи повернутися в Україну?

Поки що планую бути тут, але все одно сумую за Україною. Там я себе почуваю набагато комфортніше. Єдина причина, чому я тут - це краща можливість самореалізуватися, здобути ґрунтовніші знання. У місцевому університеті кожен може вчитися у найкращих викладачів, займатися на хороших інструментах, грати за найновішими партитурами, відвідувати концерти всесвітньо відомих музикантів. Адже квитки для студентів - дешеві.

До речі, навчання класичній музиці в Німеччині дуже практичне. Наприклад, у цьому семестрі я слухаю курс музичного менеджменту. Нас вчать, грубо кажучи, як можна "продати" своє вміння грати, як на цьому краще заробити. В Україні ж більшість студентів, закінчуючи ВНЗ, не шукають нові напрямки поширення класичної музики, нових слухачів, шляхів зробити класичну музику до них ближчою. Вони чекають, що їх запрошуватимуть, проситимуть про концерти. Однак у 21 сторіччі такий підхід не працює. Адже це - ринок. У Німеччині це добре розумієш, а в Україні взагалі немає професії музичного менеджера у галузі класичної академічної музики.

Євгеніє, а які труднощі може готувати життя в Німеччині для тих українських студентів, які планують тут вчитися?

Знаєте, часто в соціальних мережах мене питають, як потрапити до Німеччини? Багато наших співвітчизників думають, що життя в Німеччині подібне до "Діснейленду": все працює, скрізь порядок, ти отримуєш багато грошей і насолоджуєшся життям. Насправді це не зовсім так. Звичайно, тут отримують більше грошей, ніж в Україні, але тому, що по-іншому не було б жодної можливості вижити.

Щомісяця треба платити великі суми за обов'язкове медичне страхування, навіть якщо жодного разу за рік не був у лікаря, на проїзний у транспорті, внесок за навчання. Треба платити податки, які збільшуються пропорційно до рівня заробітної плати. Наприклад, є обов'язковий податок на користування радіо і телебаченням, навіть якщо в еру Інтернету ти ці пристрої навіть не вмикаєш. У Німеччині треба платити за все наперед, "на випадок, якщо…", навіть якщо такого випадку ніколи не буде. Саме так працює ця система.

Скажи, будь ласка, з власного досвіду, які перспективи чекають на музиканта, який вирішив переїхати до Німеччини?

По-перше, лише можливість знаходитися тут теж часто стає проблемою. Аби продовжити термін дії німецької візи треба детально обґрунтувати причину перебування у цій країні: робота, навчання, стажування тощо. Якщо такої причини немає, або відсутній хоча б один необхідний документ, наприклад, від вашого роботодавця, у продовженні візи можуть відмовити.

Крім того, музиканту потрібні гроші не тільки на себе, а й, так би мовити, на його музику. Так, для оркестрових інструментів постійно треба щось купувати - струни, трості тощо - це додаткові, чималі, витрати. Щоб знайти роботу в німецькому оркестрі, треба дещо перевчитися за іншою системою гри. На це потрібен також і час.

Крім того, якщо на певну вакансію буде вибір між німцем чи іншим громадянином ЄС та, до прикладу, українцем, то останньому відмовлять. Цього вимагає європейське законодавство. Єдиний шлях для українця тут "пробитися" і дійсно отримати хорошу роботу - бути на дві голови вище. Однак, якщо б мене зараз запитали: "Коли б ти з самого початку знала, як буде непросто, чи поїхала б до Німеччини?" я б відповіла "так", бо це неймовірний досвід, шанс побачити, яку роль можуть відігравати класична музика і музиканти у світі, відкрити нові шляхи для розвитку.