У Харкові у Першому Центрі сучасного мистецтва "ЄрміловЦентр" пройшли покази фільмів чотирьох молодих режисерів Берлінській академії німецького кіно та телебачення (Deutsche Film-und Fernseheakademie). Серед представників молодого німецького кіно 33-річна українська режисерка Тетяна Кононенко. Вона народилася в Кіровограді. У 19 років поїхала вчитися до Німеччини. У її доробку вже чотири фільми. Про свій шлях до німецької режисури вона розповіла в інтерв’ю DW.

DW: Чому Ви вирішили здобувати режисерську освіту саме в Німеччині?

Тетяна Кононенко: Своє дитинство я провела у Тюрингії, мій батько був військовим. Моя сестра теж мешкає в Німеччині. Але вчитися в Німеччині я вирішила, бо зрозуміла, що навчання на факультеті україно-німецької філології Кіровоградського педагогічного університету мені мало що дає. Я була впевненою у собі дівчиною, але мої батьки не мали "корисних зв’язків", а без цього в 90-их роках в Україні важко було пробитися. А в Німеччині такий шанс є.

Чи важко було пристосуватися до німецької системи навчання?

Студенту-початківцю зі Східної Європи важко одразу зрозуміти різницю між підходами до навчання. В Україні ми звикли до того, що нам дають задавання, яке ми повинні виконувати. А в Німеччині все побудовано на "розкритті індивідуальності". Тобто ти сам маєш знайти собі завдання: опрацювати тему, зрозуміти сенс того, що ти робиш. Це справжня наукова робота на кожному етапі, яка підштовхує людину постійно задаватися питаннями: хто я, що я роблю, ким хочу стати тощо. От і я спершу думала, що оскільки я завжди багато писала, то можу стати журналістом. Але мене взяли лише на факультет економіки і соціальних комунікацій Берлінського університету мистецтв. Тоді в університеті я почала відвідувати курси відеоарту на факультеті експериментальних медіа. Мені це дуже сподобалося, і згодом я закінчила університет зі спеціальністю "митець відеоарту". А пізніше 2009 року вступила до Берлінської академії німецького кіно та телебачення.

Як молода режисерка Ви зняли вже чотири фільми. Як гадаєте, чи є у Вас шанс стати відомим режисером у Німеччині?

Складне питання. Німеччина дає можливості талановитим, які, так би мовити, грають за правилами. Тоді знаходяться і гроші на такі фільми, як, приміром, "Хмарний атлас" або соціальні телесеріали. Для режисерів, що критично мислять, усе набагато складніше. Можна в один день опинитися без роботи. Але шанс завжди є. Я ще лише режисер-початківець. Але я точно знаю, що не хочу знімати красиве телебачення задля високих телерейтингів. Хочу знімати авторське кіно.

Ви розглядаєте можливість повернутися до України і працювати тут?

Теж складно відповісти. У Харкові я нині знімаю свій перший індивідуальний фільм - есе про історію Державного будинку промисловості. І я зрозуміла, що з інтелектуальної, філософської точок зору я в Німеччині. А на внутрішньому рівні, на рівні часових фонів, психологічних тонкощів - в Україні. Тож, знімати мені простіше в Україні. (Нині в Україні Кононенко знімає фільм "The Building". - Ред.) Але повертатися? Усе моє життя в Німеччині. Я б хотіла працювати в Україні, але жити все ж у Європі.

Що можете порадити українцям, які хочуть стати режисерами?

Виходячи з того, що на українських факультетах режисури на відміну від німецьких немає ані бюджетів для зйомок навіть дипломних робіт, ані відповідної апаратури, тобто нічого, імовірно, краще було б взагалі не витрачати свої гроші і час на це. Якщо є можливість, то краще навчатися в Німеччині або Великобританії. Мені здається, що молодим українцям, якщо вони хочуть піти цим шляхом, треба просто починати знімати. І не корів, не поля, не покинуті села, якихось дідусів, бабусь, а місто! Людей у ньому! Знімати і надсилати свої роботи, де лише можна. Для мене українське кіно - це така собі Потсдамська площа після падіння Берлінського муру: нічого немає, але потенціал великий. Українцям треба просто зробити "нову українську хвилю" в кіно.