У середу, 14 травня, розпочинається 67 Каннський кінофестиваль. Україна уперше бере участь у паралельній конкурсній програмі фестивалю "Тиждень критики", яка існує вже 53 роки, - однією з семи представлених у ній стрічок є фільм "Плем'я" Мирослава Слабошпицького. Також ця картина змагається за один з головних призів Канн - "Золоту камеру". "Плем'я" - дебютну повнометражну роботу українського режисера, який двічі брав участь у конкурсі кінофестивалю "Берлінале", називають безпрецедентним фільмом-експериментом, який не потребує перекладу та субтитрів.

Deutsche Welle: Вашу дебютну повнометражну стрічку "Плем'я" анонсують як фільм без діалогів, субтитрів та закадрового тексту. А про що, власне, кіно?

Мирослав Слабошпицький: Кіно про перше кохання у доволі жорстокому світі, замкненому у стінах інтернату для глухих. Часто їх називають німими, але це некоректно, на це ображаються. Такий був концепт проекту. Це справжній фільм, у якому є справжня історія, написані діалоги. Історія розвивається, ми її розповідаємо. І, до речі, не дуже правильно казати, що фільм без діалогів - діалоги є, герої між собою розмовляють. Говорять мовою жестів. Мені видалось, що це доволі цікаве пластичне мистецьке рішення з точки зору кіномови - на кшталт балету чи пантоміми.

Зйомки фільму відбувались під час Майдану в Києві. Як це вплинуло на процес кіновиробництва?

Ми почали знімати фільм задовго до розгону студентів (30 листопада 2013 року. - Ред.) і відзняли останній кадр уже після того, як Путін окупував Крим на початку березня. Знімали в інтернатах Києва, лише на два дні виїжджали до Львова, але фільм знятий у Києві, у Московському районі. Наші діти, тобто молоді виконавці, бігали потайки від мене на Майдан, брали участь... Я боявся, що когось із них там випадково вб’ють, і тоді я не зможу дозняти фільм. Вони мені не казали, але я знав. Це стосовно акторів-киян.

Але у мене знімались не лиш кияни. Знімався хлопець з Шепетівки, один із Рязані, головну роль виконала дівчина з Гомеля. Ми шукали виконавців на всіх теренах СНД, зв’язувались із Естонією, Болгарією. Акторський склад справді інтернаціональний.

Були деякі проблеми під час зйомок. Коли була найгостріша фаза подій на Майдані, ми не мали можливості знімати. Уявіть собі, що таке знімальна група - це велика кількість машин із незрозумілим залізним обладнанням. Коли місто блокувала міліція, усі ці машини не виїжджали, інколи доводилося припиняти зйомки. З іншого боку, мені пощастило, адже весь час Майдану я провів у зйомках.

Як Ви відбирали акторів? Вони вже мали акторський досвід, чи йдеться також про дебют?

Це молоді люди, переважно 19-20 років. Усі повнолітні, адже у фільмі є сексуальні сцени. Вони не є професійними акторами, просто глухі люди, хтось із них цікавився самодіяльністю, хтось ні. Існують спеціальні театри глухих, але саме із таких театральних студій ми нікого не взяли.

Один із наших акторів має поширену серед глухих професію зубного техніка. У багатьох училищах є спеціальна квота, щоб вони могли отримати цю професію. Адже для глухих людей не так багато "соціальних ліфтів". Виконавиця ж головної ролі вчилася в інженерному коледжі, вона його покинула через фільм, зараз поновлюється на навчанні. А решта - школярі.

Коли "Плем'я" матимуть можливість побачити глядачі в Україні?

У нас уже є агент зі світових продажів. Картину побачать не тільки в Україні, це залежить ще й від ринку Каннського фестивалю. Але, думаю, стрічку продадуть для показу у різних регіонах. Тим більш, що фільм не потребує перекладу - версії для показу у різних країнах нічим не відрізнятимуться. В Україні у широкий прокат у вересні його випустить компанія "Артхаус Трафік".

Як Ви думаєте, чи пов'язаний відбір українських фільмів на міжнародні кінофестивалі з інтересом до України у зв’язку з політичними подіями?

Зараз інтерес до України великий. Відбулась, можна сказати, певна промокампанія України. Але я схильний пов'язувати селекцію із якимись все ж художніми якостями фільму. Адже є багато робіт із України, які на фестиваль не взяли. І в Берліні, де кінофестиваль вважають більш політичним, ніж у Каннах, на минулому "Берлінале" не було жодного українського фільму, хоча він проходив у лютому одночасно з Майданом. Тому, думаю, якість кіно все ж таки щось важить.

На Каннському кіноринку представлені також міжнародний кінофестиваль "Молодість" та Одеський міжнародний кінофестиваль. Їхні представники кажуть, що через ситуацію у країні та економію коштів не можуть розраховувати на державну підтримку. Як Ви вважаєте, така економія виправдана?

Кіно - це моє життя. Звісно, фестивалі треба проводити і підтримувати. Але й економія зрозуміла, виправдана. Хоча судячи з того, що я читав, така структура як Національна комісія з питань моралі і далі добре фінансується державою.

У Каннах покажуть і документальний фільм "Майдан" Сергія Лозниці - чи плануєте із ним зустрітися?

Він був одним із перших, хто привітав мене з відбором до конкурсу Канн. Звісно, ми запросили одне одного на прем’єри на фестивалі, я піду, фільм "Майдан" ще не бачив. Це добре, коли українські режисери зустрічаються в Каннах.