У 35-хвилинній короткометражці українського режисера Олександра Течинського "Сери та сеньйори" йдеться про носильників вантажу, котрі щороку з'їжджаються на заробітки до Умані під час паломництва хасидів на єврейський новий рік Рош Ха-Шана. Фільм візьме участь у конкурсі короткого метру на 56-му Лейпцизькому фестивалі документального та анімаційного кіно DOK Leipzig. Фестиваль триватиме з 28 жовтня по 3 листопада. "Нам дуже сподобалося, що фільмові вдається, попри короткий метр, дуже переконливо і чітко розповісти історію, - пояснила відбір стрічки очільниця програми документального кіно DOK Leipzig Ґрит Лемке. - Завдяки точному спостереженню і концентрації на сутнісному режисер зміг розказати про владні стосунки, релігію і узагалі про стан світу сьогодні".

Стрічка уже встигла отримати кілька відзнак на фестивалях в Україні. DW розпитала колишнього газетного фотокореспондента, а нині вільного документаліста Олександра Течинського про його роботу над дебютним фільмом.

Deutsche Welle: Коли Ви уперше стали свідком паломництва хасидів до Умані? І чому вирішили знімати фільм саме під таким ракурсом - зосередившись на заробітчанах?

Олександр Течинський: Уперше я потрапив туди восени 2009 року - я робив знімки для газети Frankfurter Allgemeine Zeitung. І одразу ці хлопці мені дуже сподобалися. Я розумів, що газетна фотографія стає для мене усе менш цікавою. Тож мені само-собою спало на думку зняти кіно про цих хлопців. Так і вийшло. Через рік я приїхав знімати.

Паломництво у фільмі проходить заднім тлом. Це більше фільм про наших людей. Про простих українських хлопців, котрі вимушені піклуватися про свої родини й використовують для цього будь-яку можливість. Вони там - друзі, товариші, банда, знають одне одного. Багато-хто з них займається цим десять років і довше. Для жителів Умані це нормально.

Переважна більшість героїв фільму працюють носильниками або робітниками під час тижневого паломництва, а ким ці чоловіки є у звичайному житті?

Із фільму має бути зрозуміло, що це дуже різні люди. Хтось із освітою, хтось без, хтось із двома дипломами про вищу освіту. Вони усі дуже різні, тим не менше їх щось об'єднує. Хтось приїздить справді заробити. Для когось це не так обов'язково - хтось гірше працює, хтось важче. Для когось це просто розвага. А хтось без цього уже не може - він десять років цим займався. І навіть якщо зараз у нього все добре, і особливої потреби у грошах немає, людина все одно приїздить - тому що це її світ. Виходить, що їй некомфортно у її світі без цих днів, без цих веселощів або без цієї роботи - до цього можна ставитися як завгодно.

Тобто ці хлопці не лише заробляють гроші, а ще й відчувають драйв?

Звичайно, це ж дуже весело. І робота, і вечірка, і пригода, і спілкування, і маса нового.

Герої у фільмі говорять переважно між собою, тоді як у камеру - дуже рідко. Чи не намагалися Ви більше їх розпитувати? Чи Ви свідомо відмовилися від методу інтерв'ю?

Я намагався, але зрозумів, що це не моє, що мені це нецікаво. І одразу ж від цього відмовився. Іноді я щось запитував, щось із цього навіть увійшло до фільму. Однак в основному я мовчав, а говорили більше вони - те, про що хотіли розповісти.

Чи проводили Ви підготовчу роботу перед зйомками? Чи просто приїхали і почали знімати?

За великим рахунком, ніякої організації не було. Я і другий оператор - ми обидва фотографи, колишні або нинішні. Як ми звикли працювати - у газетному або журнальному стилі, так ми працювати і цього разу. Я раніше ніколи не знімав кіно, документальні фільми. Я знаю, як знімається документальна чи репортажна фотографія. Ми йшли цим шляхом.

Ви покинули журналістику заради кінодокументалістики. Наскільки безболісно проходила ця професійна переорієнтація?

Працювати в конторі - це зручно. Звичайно, "зіскочити" із цього непросто. Мені це вдалося. Я не зовсім пішов, я продовжую працювати позаштатно для Frankfurter Allgemeine Zeitung, знімаю для якихось інших видань - не так часто. Документальне кіно - це те, що мені зараз цікаво. Я збираюся і далі знімати фільми. Фотографією я зараз займаюся лише задля заробітку. Я просто втомився і зрозумів, що в газетній фотографії мені робити нічого. А до моменту, коли я зібрався йти, у мене в готові уже склалося те, чим мені цікаво займатися далі. Можна сказати, що мені пощастило.

А як фінансували зйомки фільму?

Просто пара хлопців скинулися, поїхали… Відсутність фінансування нас не зупинила на зйомках "Серів та сеньйорів". Однак у подальшому наша команда усе ж розраховує на підтримку, котру ми, власне, шукаємо. Наступний фільм плануємо знімати про життя взимку у дельті Дунаю.