Найчисленніша національна меншина в Чехії - українська, а тож і не дивно, що чесько-українська тематика дедалі частіше привертає увагу чеських митців. Відкривачем теми був остравський прозаїк Ян Балабан, в оповіданнях якого українські персонажі з’явилися ще в 90-х роках минулого століття. Пізніше українським заробітчанам було присвячено фільм Ярослава Брабця «Альона». А днями під назовою «Чехія - земля обітована» відома письменниця Петра Гулова видала роман, головною героїнею якого є чеська українка Ольга.

Плюси й мінуси чужини

Як і тисячі земляків, Ольга та її чоловік Олег приїхали до Чехії з надією заробити на життя, а їхня малолітня дочка Марина залишилася в дідуся з бабусею в Україні. Усе, що спіткало її в чужій країні, Ольга подає з часової відстані - від нелегких початків хатньої прибиральниці аж до більш-менш безнапасного сьогодення: вона засновує посередницьку агенцію, через яку чеські жінки знайомляться з українськими чоловіками. Принагідно розповідає про людей, з якими її зводила доля, про те, як складно було знаходити спільну мову з чехами і про те, як життя на чужині відбилося на її взаєминах з Олегом. Словом, Ольжин чеський досвід має як мінуси, так і плюси.

Свій український досвід має і Петра Гулова: викладала чеську мову в українському селі, більшість мешканців якого - нащадки чехів-переселенців; чимало спілкувалася з українськими заробітчанами; її консультантом під час написання роману «Чехія - земля обітована» був український богеміст, редактор празького часопису «Пороги» Олекса Лівінський; а найголовніше - вже два роки в хаті письменниці дає лад українка Ольга, та сама, що й стала прототипом героїні роману.

Корені спільні, але...

Під пером Петри Гулової деякі Ольжини оповідки набувають рис сатиричних. Частина чеської спільноти все ще не позбулася забобонів, коли йдеться про українців, і виглядає смішною в очах оповідачки. Попри наявність спільних слов’янських коренів, українська й чеська ментальність не є подібні, й різниця може даватися взнаки в найнесподіваніший спосіб.

Наводячи приклад такої ментальної несхожрсті, Петра Гулова згадала в одному із своїх інтерв'ю про дочку Олега та Ольги - Марину. «Те, що українські матері покидають своїх дітей на бабусь та дідусів, - каже письменниця, - чешки сприймають як зраду. Для чеської матері дитина - то її власність, і вона вважає, що добре дитині може бути тільки з нею, з матір’ю. Українки дивляться інакше: аби дитині було добре, і я певна, що такий погляд є менш егоїстичний, ніж наш, чеський».

Майбутнє прийдешніх поколінь

Проти своїх тематичних попередників, книжка Петри Гулової несе в собі і щось нове, а саме - конфлікт поколінь, який загострюється всередині української меншини. Діти або опираються асиміляції, до якої їх підштовхують батьки, або, навпаки, прагнуть асимілюватися якомога швидше навсупереч батьківській волі.

В останньому романі Петри Гулової критики вбачають дещо від шведського детективу, дещо від маркесової магічності, є в ньому певний натяк на майбутнє українських «Марин»: друге-третє покоління чеських українців не повернеться в Україну. Історичний прецедент маємо. У 20-40-х роках ХХ століття українців у Чехії було не менше, ніж тепер. Практично жоден з іхніх нащадків на батьківщину не повернувся. Знайшли нову батьківщину...