Їхні учні звикли до переливання крові та хіміотерапії. Ґабріеле Паулі, Моніка Кюппер та Ґабі Штадлер викладають для хворих підліткового онковідділення в Університетській клініці в Кельні. Уже зранку медсестра передає їм список нових пацієнтів. Залежно від перебігу хвороби, вчительки щодня викладають перед іншими учнями. Сьогодні в розкладі уроки математики, англійської та німецької мови.

Учителька англійської Моніка Кюппер дезінфікує собі руки, перш ніж увійти до кімнати з учнями. «Буває й так, що нам доводиться працювати в халатах та марлевих пов’язках, щоб не заразити дітей», - каже вона.

На урок – із капельницею

Уроки для хворих дітей та підлітків у німецьких клініках мають допомогти їм пізніше не відставати від шкільної програми. Університетська клініка в Кельні займається цим уже 60 років. Діти та підлітки, які залишаються в лікарні довше чотирьох тижнів, отримують уроки на місці.

Ґабі Штадлер каже, що її вражає бажання хворих дітей вчитися. Незважаючи на біль та страх перед хворобою, вони отримують від навчання велике задоволення. «Школа не завжди вважається чимось приємним, - каже вчителька. – А тут діти навчаються залюбки».

Клас на першому поверсі клініки вчителі називають «школою гномів», у якій щодня вчаться діти різного віку. Пересуватися по лікарні з капельницею складно, тому вчительки ходять і по палатах.

Хімія самотужки

Молоді пацієнти потерпають від лейкемії, раку мозку чи інших хронічних захворювань. Чимало з них, почувши такий діагноз, спочатку не хочуть думати про подальше навчання.

16-річна Рейра з Японії теж не хотіла вчитися в лікарні. У неї лейкемія і вона вже рік лежить в онковідділенні кельнської університетської лікарні. Але тепер уроки приносять їй задоволення. «Мені тут подобається», - каже вона. Щоправда, у лікарні можна вчити не всі предмети. Хімію та біологію дівчина вивчає за підручниками самотужки.

Будні для тих, хто прагне надії

Учителям нелегко викладати в лікарні, де вони стикаються з непростими ситуаціями. Нерідко буває так, що учні не в змозі тримати ручку чи олівець у слабких руках. Учителі кажуть, що оцінки – не головне.

Окрім своїх предметів, вчителі допомагають дітям краще боротися з хворобою, каже Вольфґанґ Ельснер, керівник лікарняної школи. «Коли діти налаштовані песимістично, їх важко мотивувати, - каже Ельснер. – Тобто, завдання вчителя полягає також і в тому, щоб утішати дітей».

Дітям допомагають не лише вчителі, які приходять у лікарню, а й інші учні. Завдяки інтернету хворі спілкуються з друзями та однокласниками.

Дітям потрібна школа, бо вона дає шанс на майбутнє, наголошує керівник школи Вольфґанґ Ельснер: «Головне, щоб шкільне життя тривало, хоча хвороба сильно змінила життя пацієнта». За його словами, багато хто з дітей думає так: «Якщо я сьогодні піду на уроки, завтра я не помру». Отже, школа – це продовження життя, частинка буднів для тих, хто прагне надії.

Автор: Ірем Ецґекчелер / Роман Гончаренко
Редактор: Володимир Медяний