З першого вересня при ввезенні нового автомобіля українські імпортери муситимуть сплатити п´ять з половиною тисяч гривень за його майбутню утилізацію. Як пояснили DW у Всеукраїнській асоціації автомобільних імпортерів, ці додаткові витрати прямо відобразяться на кінцевій вартості автомобілів. Таке нововведення викликало протести з боку автомобілістів та імпортерів. Натомість уряд аргументує запровадження збору турботою про довкілля і посилається на міжнародний досвід. DW вирішила розібратися, як це питання вирішується у Німеччині.

2007 року з ініціативи міністерства з питань охорони довкілля було ухвалено новий закон, який регулює утилізацію старих автомобілів. Забезпечити систему утилізації відходів від старих автомобілів вимагає директива ЄС. Її ухвалили свого часу з екологічних міркувань: для того, щоб "автосміття" не накопичувалось, його вирішили переробляти та отримувати матеріали, які повторно можна використати.

Для втілення вимог директиви ЄС у Німеччині на державному рівні створена спеціалізована установа Gemeinsame Stelle Altfahrzeuge (GESA). Організація контролює, веде реєстр та збирає дані про створення та функціонування переробних пунктів старих автомобілів по всій країні. Кожен з них має стати на облік у цій установі та інформувати її про свою поточну роботу.

За чий кошт?

Після того, як німецький закон про утилізацію набрав чинності відповідальність за створення мережі прийомних пунктів, куди власник може відвести свою застарілу машину, лягла на плечі автовиробників. Таким чином, держава знайшла спосіб забезпечувати дотримання директиви ЄС в межах країни без прямого втручання у питання, хто і скільки за це платитиме. "Самі виробники, незалежно від того, чи йдеться про німецькі машини чи імпортні, мають надати кошти на створення місць для переробки старих автомобілів. Держава до цього не має жодного стосунку. Жодних спеціальних зборів", - пояснили в GESA. Цю інформацію підтвердили і у Федеральному відомстві автотранспорту.

Витрати на утилізацію несе виробник. Він може або створити свої центри утилізації, або укласти відповідні угоди з вже існуючими незалежними центрами, які пройшли відповідну сертифікацію. За підрахунками Німецького клубу автомобілістів ADAC, на потреби екологічної утилізації витрачається у середньому близько ста євро за автомобіль. Вірогідно, що таке нововведення відобразилося і на ціні кожного окремо взятого авто, що продається у Німеччині. "Але це справа самих виробників, як і німецьких, так і імпортерів", - пояснили DW у GESA. Тобто тим автовиробникам, які знайшли можливість заощаджувати на інших витратах, не довелося автоматично підвищувати ціни на авто на суму, яку необхідно закласти на утилізацію.

За металобрухт ще й доплатять

Законом встановлено, що відстань найближчого пункту прийому не має перевищувати 50 кілометрів від оселі автовласника. Від звичайних "сміттєзвалищ" такі пункти відрізняються тим, що пропонують повний спектр послуг для переробки. "Спочатку ми знімаємо колеса, зливаємо бензин, мастило, гальмівну рідину і починаємо розбирати машину на запчастини. Ми витягуємо з неї усе, що ще може бути потенційно придатним для використання", - пояснює керівник одного з таких пунктів у Бонні Йозеф Мауль. "Щось ми продаємо, все інше стає металобрухтом і переплавляється, так би мовити, у нові деталі".

Зазвичай при здачі автомобіля на утилізацію власнику вдається отримати за нього близько 100-150 євро, каже мауль. "До нас привозять машини, які вже не можуть пройти необхідний техогляд. Або після аварій, коли ремонтувати авто вже занадто дорого", - розповідає керівник утилізаційного пункту.

Сміття на експорт

"В першу чергу ми знімаємо мотор. Він, як правило, ще не зовсім поламаний і зможе ще якийсь час пропрацювати. Потім ми уважно відокремлюємо усі деталі, які ще можуть стати в нагоді. Їх ми перепродаємо". Мати справу доводиться переважно з машинами 2000 - 2002 року випуску. На запитання DW, наскільки часто доводиться "розбирати" зовсім старі моделі 1980-х та 1990-х років, підприємець з подивом відповідає, що "такий брухт по Німеччині вже майже не їздить".

Старі запчастини перепродати в Німеччині доволі складно. Єдиний вихід – експорт, розповідає підприємець. Тому за роки роботи у Мауля з'явилася низка партнерів з-за кордону, які радо перекуповують старі деталі і знаходять їм застосування у себе вдома. "Переважно вони відправляються у країни Африки, Росію, Україну", - розповідає Мауль.