Автор з власного досвіду знає, що Львів – це дуже складна інтелектуальна пожива – не лише для гостей, але й для місцевих мешканців. Тому сподівається, що його «радикально суб’єктивні» тлумачення цього міста допоможуть власникам путівника «дати собі раду з фактом існування Львова, з його теперішністю і минулим». Ідея саме такої інтерпретації Львова народилася у лекторки німецького видавництва «Suhrkamp» Катаріни Раабе, яка виступає співавтором цього есеїстичного путівника. Сприяє плідній творчій співпраці дев’ятимісячна стипендія від Wissenschaftskolleg zu Berlin, у рамках якої Юрко Прохасько з родиною нині має змогу мешкати в німецькій столиці. Ця меценатська установа щороку запрошує талановитих науковців та громадських діячів реалізувати давно задумане, забезпечуючи стипендіатів усім необхідним. Про все це ми розпитали автора Юрка Прохаська.

DW: Як виникла ідея написання книги про Львів та ще й німецькою мовою?

Почну з того, що я не є львів’янином від народження. Тому мусив сам маленькими кроками і великими зусиллями здобувати розуміння того, чим є Львів насправді і чому він став таким, яким став. Я зрозумів, що страшенно бракує книжки, яка би тлумачила Львів, власне, як такий собі текст і контекст. Особливо такої книжки бракує для людей, які приїздять до Львова. Я давно крутився довкола цієї ідеї і початково хотів написати таку книжку українською мовою. Але тут трапилася пропозиція від Катарини Раабе – лекторки видавництва «Зуркамп». Вона запропонувала мені написати таку книжку для серії про міста, країни і подорожі видавництва «Insel-Verlag».

DW: А чому саме про Львів? Чому німців зацікавило це місто, а не Київ чи Одеса, скажімо?

Гадаю, тут є кілька чинників. По-перше, Львів – місто найзахідніше, де вже встигло побувати чимало німецьких інтелектуалів. Тобто вже є певний рівень особистого знайомства, але такого, що потребує якогось тлумачення, інтерпретації. З іншого боку, Львів для вуха німецької культурної людини є містом, яке сугерує дуже багато важливих речей. По-перше, давню Європу, яка колись була більшою і щільнішою цілістю, ніж тепер. По-друге, унікальні і варті значної уваги топоси культури і літератури. Це місто й сьогодні випромінює несамовиту красу і нагадує про те, якими були колись європейські культурні простори і якою була давня незнищена Європа.

DW: Німці, які хочуть познайомитися зі Львовом, при бажанні можуть знайти чимало німецькомовних публікацій чи путівників про Львів. Чим має бути особливою саме Ваша книга?

Вона відрізнятиметься передусім таким собі радикальним ліризмом. Мені дана неймовірна свобода говорити, писати і думати про Львів так, як я його пережив і переживаю, як я його пізнав і пізнаю. Така радикальна суб’єктивність – одна з важливих ознак цієї книжки. Іншою дуже важливою для мене рисою цієї книжки є те, що я не мушу писати її у жанрі путівника. Себто нема жодних заданих наперед вимог щодо її стилю. Також я є вільний у цій книжці заторкати і зарисовувати дуже широке ідейно-історичне тло. Я можу показувати історію ідей, можу описувати проростання різних тенденцій. Сукупність цих рис, як на мене, і робить цей текст неподібним до всіх попередніх путівників.

DW: Окрім цієї особистісності та ліризму, чи міститиме Ваша книга якісь практично-прикладні поради іноземним туристам?

У тому сенсі, що там буде описаний шлях звідкись кудись або що там будуть вказані якісь місця, де можна зупинитися, поїсти чи напитися, то ні. Моя амбіція, однак, полягає в тому, щоби людина, яка приїде з цієї книжкою в кишені до Львова, здатна була би більше розуміти це місто, ніж до її прочитання. У цьому сенсі це буде, мабуть, її єдиний практичний вимір.

DW: Книга уже має назву?

Моя ідея – назвати путівник «Lemberg: Raumdeutung». Це на разі робоча назва, яка, може, трошки більше скаже про замір цієї книжки. Для німецького вуха слово Raumdeutung одразу асоціативно веде до знаменитого фройдового Traumdeutung – тлумачення сновидінь. Тобто я бачу свою книгу як певне тлумачення простору – Raumdeutung. Але водночас оце зникле «t» із Traumdeutung натякає на те, що це є певна моя фантасмагорія, тлумачення якихось сновидінь: історичних, культурних, поетичних і поетологічних.

DW: Ви приїхали до Німеччини вже з чорновим варіантом книги чи починатимете її з чистого аркуша?

Я привіз із собою багато фрагментів, які вже раніше писав частково українською, частково німецькою мовами. Я вже знаю, які мають бути розділи і чому вони мають бути саме такі. Українська версія цієї книжки теж з’явиться, але вже після німецької, тому що права на текст я залишаю за собою. У мене відбулася попередня розмова із видавництвом «Критика», що дуже зацікавлене після того, як книжка з’явиться німецькою, видати її також українською мовою.

DW: Коли плануєте завершити роботу над путівником?

Думаю встигнути до літа. І був би страшенно засмучений, якби цього не сталося. А друком, сподіваюся, вона вийде навесні 2013 року. Мені б також дуже хотілося, аби вона потрапила в програму Франкфуртського ярмарку.

DW: Ви працюватимете над книгою у тісній співпраці з Катариною Раабе. У чому полягатиме її роль у процесі написання книги?

Її роль дуже важлива. Та обставина, що і я, і вона тепер опинилися разом у Берліні, відкриває неймовірно сприятливі перспективи для співпраці. Це означає, що ми можемо зустрічатися і одразу свіжими слідами разом думати про те, як вибудовувати цю книжку, працювати над конструкцією, почерговістю і драматургією розділів, над формулюваннями, стилем. Це є досвід, який годі переоцінити. І це варто пережити бодай раз у житті – таку справді дуже інтенсивну співпрацю автора з лектором.

DW: А як вам пишеться у Берліні? Адже ви завжди казали, що найкраще для творчості вам підходить, власне, Львів.

То правда. Тому мені так важливо було приїхати сюди вже з певним багажем тексту, щоби ті речі, які я мав пережити й описати ще у Львові, уже були зроблені. А тут – то зовсім інша річ. Це буде перший великий досвід довгого писання в іншому місті. Більше того – в іншому місті про інше місто, тобто на тлі Берліна я писатиму про Львів. Але з тих тижнів, які я вже тут, бачу, що мені тут працюється дуже добре. Берлін на відміну від інших міст на вимагає до себе такої інтенсивної уваги, як, приміром, Відень, Прага чи Венеція. Берлін – великодушний. Він дуже багатогранний. І я з цього несамовито користаю. Берлін є, але його і нема в моєму випадку.

DW: А щодо мови? Чи виникають у вас якість труднощі з написанням іноземною мовою?

Я вже маю дуже великий досвід писання німецькою оригінальних текстів. Це не є для мене ані чимось новим, ані чимось надто складним. Інша річ, яку я зауважив, це те, що німецькою мені пишеться зовсім інакше, тобто вона мене веде в геть інший бік, ніж українська мова. І це є те, що ані можливо, ані не треба навіть намагатися якось опанувати чи контролювати.

З Юрком Прохаськом розмовляла Христина Ніколайчук
Редактор: Євген Тейзе