Шахта "Золоте" - одна з двох, що діють на території міста. Їй понад 100 років. Як і більшість державних шахт, ця є дотаційним підприємством. Нині вона розташована практично на лінії фронту. Крім війни, проблем додає те, що "Золоте" бореться з підтопленням водами тих шахт, що розташовані на окупованій території. Таке підтоплення створює величезну екологічну небезпеку для регіону.

Антон (ліворуч) та Андрій (праворуч) все життя працюють на шахті. Шахтарі живуть у скруті - їм місяцями не платять зарплату. Андрієві трошки легше - він вже отримує пенсію і менше залежить від зарплатні. Каже, що майбутнього не бачить ані у шахти, ані у Золотого. Втім, залишати рідне місто не хоче. Чорні круги навколо очей у Антона - від вугільного пилу.

Про минулі "золоті" часи нагадує позолочена скульптура шахтаря у місцевому парку. Приналежність до шахтарської професії досі має велике значення для місцевої ідентичності на Донбасі. Адже за Радянського Союзу гірники мали високий соціальний статус. Шахтарі і сьогодні гордяться своєю професією, що давно втратила колишній престиж.

Речі, пов'язані з шахтарською працею, можна побачити навіть на дитячому майданчику. Цих бедриків змайстрували з шахтарських шоломів.

Проблеми у Золотому почалися ще до війни - із занепадом вугільної промисловості. Наприкінці 1960-х років місто налічувало майже 28000 мешканців. Сьогодні - вдвічі менше. Під час активної фази бойових дій війни, що триває з 2014 року, місто потерпало від обстрілів. За період війни тут загинули 16 цивільних. Частина Золотого - селище Золоте-5 - зараз контролюється бойовиками "ЛНР".

У прифронтових районах міста досі небезпечно. Мешканці селища Золоте-4, подружжя пенсіонерів Олександр і Тетяна, сподіваються, що після анонсованого розведення сторін менше стрілятимуть. Місцева волонтерка Марина Данилкіна (праворуч) з ними не згодна. Вона боїться, що після відходу української армії бойовики самопроголошеної "ЛНР" мститимуться мешканцям Золотого, котрі мають проукраїнську позицію.

Більшість українських військових у Золотому теж не в захваті від анонсованого розведення. Бійці не довіряють противнику - бояться, що сепаратисти не відійдуть, а займуть позиції, які залишить українська армія.

Місцеві, які залишили свої квартири на околиці Золотого через постійні обстріли, забрали не всі свої речі. Часом тут можна натрапити на зовсім неочікувані знахідки - як-от баян на балконі. Зараз музики у цьому місці не почути - лунають хіба що постріли.

КПВВ "Золоте" - чи не єдине, що було побудовано, а не зруйновано у Золотому за останні роки. Втім, своєї функції він не виконує: перетнути лінію розмежування тут неможливо. Адже сепаратисти не відкривають пункт пропуску зі свого боку. Відкриття "Золотого" дозволило б розвантажити КПВВ у Станиці Луганській, що наразі є єдиним діючим на Луганщині, і суттєво покращити гуманітарну ситуацію.

Наразі КПВВ "Золоте" працює фактично як звичайний блок-пост: тут контролюють людей, які прямують із прифронтових, але підконтрольних уряду селищ. При цьому у "Золотому", як і на інших КПВВ на лінії зіткнення, працюють прикордонники і представники фіскальної служби, які перевіряють поодинокі автівки і пішоходів. Також тут є вся необхідна інфраструктура - зокрема, укриття від обстрілів.

Перевірки тут більш прискіпливі, ніж на звичайних блок-постах. До того ж "Золоте", як і інші КПВВ, не працює вночі. Це - додаткові незручності для місцевих. Зокрема для шахтарів, адже шахти працюють цілодобово. Місцеві часто об'їжджають КПВВ ґрунтовими шляхами. Втім, це можливо лише за гарної погоди. У дощ, коли дороги розмиті, КПВВ - єдина можливість потрапити до цивілізації і повернутись додому.

Дорога, що веде від КПВВ до окупованого Первомайська, наразі перекрита. До війни у Первомайську працювали багато мешканців Золотого. Раніше дістатися туди можна було менше ніж за годину. Зараз потрапити до Первомайська з Золотого можна лише через інші КПВВ - приміром, у Станиці Луганській. Така дорога займе цілий день.