В Іспанії через економічну кризу, що почалася в 2008 році і триває досі, без роботи залишилось більше шести мільйонів осіб, а це більше 27 відсотків працездатного населення країни. При цьому допомогу з безробіття одержують лише дві третини безробітних. У подібній скрутній ситуації єдиною опорою стає сім'я, і переважно це батьки-пенсіонери. За даними Центру соціологічних досліджень у Мадриді, іспанські пенсіонери утримують нині 540 тисяч сімей, а це не лише їхні діти, а й онуки.

Без роботи і без житла

Як розповіла DW співробітниця центру соціологічних досліджень Ісабель Сервігон "нинішньому поколінню іспанських пенсіонерів доводиться ділитися не тільки своїми доходами з постраждалими від кризи дітьми, а й житлом". Адже, за офіційними даними, з 2008 року іспанські суди прийняли більше 400 тисяч постанов про виселення з квартир і будинків осіб, що не виплачують банкам борги по іпотечних кредитах. Йдеться саме про молодь та людей середнього віку. Майже половина виселених, за інформацією Сервігон, знайшли притулок у своїх батьків.

Безробітні Бегонія (в минулому працівниця однієї з мадридський приватних фірм) та її син (випускник університету) змушені були рік тому віддати свою квартиру банку. Бегонія отримує допомогу від держави у розмірі 460 євро. Син після закінчення навчання чотири роки тому жодного дня не працював, тому не отримує від держави ні копійки. Родина змушена була переїхати до батьків Бегонії. "Грошей, які я отримую, не вистачає навіть на їжу", - зізналася DW безробітна з Мадриду. За її словами, батьки були раді прийняти її з сином у своїй чотирикімнатній квартирі, де Бегонія виросла. Щоправда тепер батьківську пенсію в тисячу євро доводиться ділити на чотирьох. "Зате матері стало легше вести господарство: я допомагаю їй у приготуванні їжі та прибираю, а син ходить з дідом за продуктами", - розповіла Бегонія. І додала, що "живе сім'я в злагоді" хоча, зрозуміло, краще було б жити окремо - "без батьківської опіки".

Допомога у вихованні дітей

"В Іспанії батьки завжди допомагають молодим сім'ям. Така традиція існувала завжди, а у наш час вона набуває особливого значення", - розповідає Ісабель Сервігон з мадридського Центру соціологічних досліджень. За розміром матеріальної державної допомоги для таких сімей Іспанія відстає від більшості країн Євросоюзу і випереджає лише Польщу та Литву. Тож, молода іспанська родина на місяць отримує лише 25,2 євро на дитину. Та й то таку допомогу отримують сім’ї з доходами, що не перевищують 11,4 тисячі євро на рік. Для порівняння - в середньому по ЄС розмір такої допомоги складає 125 євро на місяць.

"Цінність сімейних стосунків виявляється і в турботі старшого покоління про онуків", - продовжує Ісабель Сервігон. За статистикою, кожна третя іспанська бабуся і кожен четвертий дідусь постійно займаються вихованням своїх нащадків. "Ці цифри у два рази перевищують аналогічний показник, наприклад, для Швеції", - зазначає Сервігон. Марія, у минулому вчителька, живе в передмісті Мадриду, повністю присвячує себе вихованню онука. Її дочка з чоловіком, втративши роботу на батьківщині, поїхали на заробітки до Великої Британії і залишили дитину бабусі. Надалі вони планують забрати сина, та поки що бабусі доводиться виконувати всі батьківські обов'язки. Втім, матеріальної допомоги Марія не потребує - жінка має хорошу пенсію і заощадження. Як вона зізналася DW, "онук займає весь мій час і приносить лише радість".

Сімейний бізнес

За словами Ісабель Сервігон, найнадійнішими в кризовий період є "сімейні підприємства, де працюють іноді відразу кілька поколінь одного сімейного клану". Їм легше вижити, враховуючи, що "у відносини між працівниками не втручаються профспілки і не вимагають від голови підприємства платити зарплату більше, ніж дозволяють доходи, як це практикується на звичайних виробництвах" пояснила соціолог.

З нею, напевно, погодився б Антоніо. Чоловік більше 40 років володіє майстернею з ремонту автомобілів марки Peugeot в муніципальному окрузі Буаділ´я, що на захохді від Мадриду. Механіки - він сам, його брати, сини, племінники. "Тільки Франсиско, молодший син, вивчився на журналіста і став працювати в одній з мадридських газет", - розповідає Антоніо. Але в кризу видання розорилося, і йому теж довелось влаштуватись на роботу в батьківську майстерню. "Як інтелектуалу ми доручили йому приймати замовлення від клієнтів", - жартує батько.

Як за кам'яною стіною

Професор кафедри соціології Мадридського автономного університету Карлос Торрес також вважає, що "сімейні зв’язки в Іспанії були завжди надзвичайно міцними". Свята тут прийнято зустрічати у родинному колі. На традиційні недільні обіди за столом у будинку довгожителя-патріарха збираються кілька поколінь - діти, онуки, правнуки.
"Будинки для літніх людей в країні не популярні», - підкреслив професор Торрес в інтерв'ю DW. Люди, які досягли похилого віку і потребують допомоги, як правило, живуть у сім'ях - за ними доглядають діти та онуки. За твердженням Торреса, в останні п'ять кризових років на утриманні - повному і частковому - у батьків-пенсіонерів виявилося в три рази більше сімей, ніж було до 2008 року. Крім того, 36,5 відсотків неодружених іспанців у віці від 25 до 34 років зараз живуть з батьками, оскільки не мають можливості платити за власну квартиру.
"Подібна ситуація не характерна для інших країн Європи", - говорить професор Торрес. Наприклад, у Данії з батьками залишаються жити до 30-річного віку лише 1,3 відсотка молодих людей, що не мають сім'ї. "Більше 88 відсотків іспанців вважають, що допомогти їм у важкій ситуації здатна тільки сім'я", - підбив підсумок Карлос Торрес.