DW: Рамки теми вашого дослідження політичні і в історичному контексті неоднозначні. Сама ж робота має чіткий гендерний фокус. Чи вдалось вам і як уникнути політики?

Олена Петренко: Моя книга - це спроба включити в академічну дискусію питання співвідношення, тобто взаємовпливу та взаємовиключення, конкурентних історичних гранд-наративів, які стосуються історії ОУН і УПА: йдеться про "демонізацію" українського підпілля в повоєнні радянські часи та про "героїзацію" учасників ОУН і УПА у пострадянський час. Мене цікавили гендерні відмінності, які не можуть розглядатися поза політичним контекстом і які впливають на суспільні ієрархії, на розподіл влади, ресурсів та відповідальності.

Чому ви обрали саме період 1944-1954 років як часові рамки вашого дослідження?

Більшість архівних документів, як-от акти радянських та української спецслужб, які використані в монографії, стосуються саме першого післявоєнного десятиріччя. Однак треба зазначити, що я також приділяю увагу 1930-м рокам, а саме участі жінок в ОУН та конфронтації "Союзу Українок" в Галичині з українськими націоналіст(к)ами. І, звісно, після 1954 року боротьба українського підпілля не закінчилась. Наприклад, я навожу історію поранення та арешту Марії Пальчак під час так званого останнього бою УПА з радянськими силовиками у квітні 1960 року.

Про яку кількість жінок йшлось у лавах ОУН і УПА?

На це питання важко дати однозначну відповідь. Це пов'язано, по-перше, з відсутністю загального офіційного реєстру та дуже невеликою кількістю документів, які б подавали кількість повстанців за гендерною ознакою. Крім того, треба відрізняти підпілля ОУН та відділи УПА. Але у моїй книжці я наводжу один з рідкісних прикладів з регіону Рівного: за підрахунками районного провідника з Костополя на 1943 рік жінки становили 32 відсотки з загальної кількості усіх підпільників - таких там було 1132. Треба однак врахувати, що ці числа дуже швидко через постійні арешти змінювались. Окрім того, підрахунки ускладнюються різноступеневою причетністю до підпілля - від повної заангажованості до ситуативної допомоги, а також різницею між юнацькою мережею, симпатиками та членами ОУН, учасниками та учасницями підпілля ОУН та вояками і воячками УПА.

Ким були ці жінки? Чи можна описати середньостатистичну жінку-учасницю ОУН і УПА?

Треба розрізняти ОУН і УПА, хвилі мобілізації, а також різні рівні включення жінок в підпільну діяльність. Тож можна зробити кілька характерних типових зрізів жіночої участі у підпіллі, однак не можна подати загальний образ жінки-підпільниці. Якщо брати фазу кінця 1920-х- середини 1930-х років, то більшість жінок були з міст, навчались у гімназіях, були активні у "Пласті" чи "Просвіті". З початку 1940-х, зі створенням УПА, відбувається активна мобілізація селянок, які були особливо помічними в логістичних питаннях. Мотивації жінок та й загалом всіх учасників та учасниць підпілля складають собою дуже різноманітний спектр - від ідеологічних викликів до примусових практик.

Які ролі виконували жінки в ОУН і УПА?

В ОУН жінки, як і чоловіки, були задіяні в терористичних актах. Більшість жінок в УПА були задіяні в медичному секторі та референтурі зв'язку. Як і в інших збройних конфліктах, партизанських рухах вони були часто відповідальними за постачання ліків та продуктів. Однак картина була б далеко неповною, подаючи жіночу участь в українському підпіллі тільки як допоміжну. Наприкінці Другої світової війни помітно зростає кількість жінок в так званій службі безпеки в ОУН (б), а також у референтурі пропаганди. 

Як ви оцінюєте готовність жінок брати участь у суто кримінальних злочинах - вбивствах, розправах?

Довгий час домінантне дискурсивне уявлення щодо "готових до насильства" чоловіків та жінок, які "зазнають насильства", давно деконструйоване. Жінки, як і чоловіки в українському націоналістичному підпіллі, були задіяні в актах насильства. У 1930-х роках вони брали участь в терористичних акціях ОУН. Навіть без посередньої участі вони були свідомі характеру діяльності та підтримували його іншими способами, без яких однак не можна було здійснити заплановану розправу. Це стосується і часу після створення УПА.

Такий рівень участі жінок у збройному опорі - це унікально українська ситуація чи вона є типовою для багатьох аналогічних середовищ?

Це цілком типове включення жінок у збройний конфлікт. Йдеться, насамперед, про певні зміни в існуванні політичного та приватного, для яких характерне пожвавлене включення жінки в нетрадиційні для неї вектори дій під час потреби мобілізації всіх членів суспільства або певної громади. Як правило, такі процеси супроводжуються чіткою тяглігстю субординації. Літературознавиця Маргарет Хігонетт порівняла цей парадоксальний процес з подвійною спіраллю (doppelhelix): посилена участь жінок у війнах та збройних конфліктах веде за собою автоматичну подальшу фіксацію гендерних ієрархій.

Зважаючи на результати вашого дослідження, чи зростатиме, на вашу думку, політизація жіноцтва в сучасній Україні? Якщо так, то у якому вигляді?

Під час подій на Майдані можна було помітити активізацію ініциатив феміністичних організацій. Мабуть, все ж треба буде поставити питання про видимість жінок на політичній арені, а не про їх політизацію. А також про процес поширення та сталості політичної активності жінок, яка б не обмежувалась окремими маркантними фігурами чи то невеликими групами.