1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

У Німеччині тренд на дизайнерські труни

16 листопада 2010 р.

Похмурий і важкий, як траурний марш. Саме так виглядає класичний гріб. Сьогодні покійників нерідко відправляють на той світ у яскравих, веселих тонів трунах. У Німеччині замовити собі такий гріб можна ще за життя.

Фото: picture alliance/dpa

На листопад у Німеччині випадає багато релігійних свят. Це і День усіх Святих, і День поминання померлих, і День народного жалю. Тож, приводів замислитися про смисл життя і смерті у німців достатньо. Останнім часом у німецьких похоронних бюро нема відбою від замовлень на організацію похоронів за індивідуальним побажанням. Новий тренд – ексклюзивні дизайнерські гроби.

40-річний Андреас Емде з Мюнхена – фотохудожник та дизайнер трун. Звичайним, виготовленим із соснової деревини гробам він надає нового вигляду, оббиваючи їх фотопапером із зображенням орхідей, бутонів троянд тощо. Фантазії Андреаса немає меж.

Головне – що любив покійний

Фото: picture alliance/dpa

«Зображати можна все, що завгодно: і квіткові мотиви, і природні красоти, і міські пейзажі, й острови, і заходи сонця. Головне – відобразити те, що любив за життя померлий», - каже художник.

Надати смерті трохи життєвості – таке завдання ставить перед собою Андреас Емде, вигадуючи фотомотиви для трун. Він не має на меті змусити рідних та близьких покійного абстрагуватися від горя. Він просто хоче зробити так, щоби похорон не позбавляв людей надії.

Ідея розробляти моделі дизайнерських трун з’явилася в нього на одній панахиді: «Я сидів у церкві і дивився на коричневий дубовий гріб перед собою, - розповідає Андреас. – Я думав про те, що от, мовляв, відмучився чоловік і тепер переноситься в рай. А значить, його останнє вмістилище має бути більш світлим, позбавленим традиційних похмурих тонів».

Прощання має бути світлим

Одні сприймають яскраво розфарбовані труни як кіч, інші – як неповагу до померлого. Насправді ж традиція прикрашання гробів квітами та малюнками має давню традицію і глибокий зміст: у такий спосіб родичі та близькі покійника отримують відчуття, що гідно провели померлого в останню путь.

За словами Клаудії Ноймайєр, яка нещодавно поховала свою матір у труні, оформленій Андреасом Емде, це певною мірою полегшило прощання з покійною. «Ця труна спричинила великий емоційний вплив. Саме такою ми й уявляли собі прощальну панахиду. Якби ми ховали маму в іншій труні, прощання було б не таким світлим», - каже вона.

Трансформація ставлення до смерті

Дедалі більше людей віддають перевагу альтернативній панахиді і спонукають бюро ритуальних послуг до того, щоб вони відходили від стандартів і при організації похоронів більше орієнтувалися на індивідуальні побажання. На думку теолога Інкен Медлер, це є ознакою трансформації ставлення до смерті.

«Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть, з гігієнічних міркувань, труни з тілами покійників стали розміщувати не вдома, а в моргах. У той же період з’явилися перші крематорії. Смерть ніби випроваджувалася зі світу життя. Однак останніми роками ставлення до неї знову стало змінюватися і набувати більш емоційного забарвлення», - каже Інкен Медлер.

Екологічно нешкідливі гроби

Дизайнери, що розробляють ексклюзивні моделі гробів, не забувають і про екологію. Так, художник Андреас Емде використовує у своїй роботі виключно нетоксичні фарбники. До того ж, його труни на сто відсотків піддаються біологічному розкладанню.

«Якщо подумати про те, скільки штучних кісток та зубів відправляються разом з покійниками в могилу, виходить, що мої гроби розкладуться раніше, аніж деякі покійники», - усміхається Андреас Емде.

Фотомотив для власної труни Андреас ще не придумав. Зате його мати на випадок смерті уже замовила собі дещо: «Моя мама була першою, хто вибрала собі розмальований квітами гріб ще за життя. І знаєте, що вона сказала? «З тих пір, як я знаю, де я спочину, я більше не боюся смерті», - розповідає Анреас.

Автори: Антьє Дехерт / Наталія Корольова

Редактор: Христина Ніколайчук

Пропустити розділ Топтема

Топтема

Пропустити розділ Більше публікацій DW