Задум-концепт Ілона Маска називається Hyperloop. Засновнику ракетно-космічної фірми SpaceX та компанії-виробника електрокарів Tesla кортить з'єднати системою "трубопотягів" Сан-Франциско та Кремнієву долину з Центральною долиною в Каліфорнії та урбанізованою агломерацією навколо Лос-Анджелеса.

Головною "родзинкою" задуму Hyperloop є атмосферний тиск у трубах, якими мчить потяг. Там він має бути суттєво нижчим, ніж ззовні. Цілковитого вакууму в велетенській залізничній системі досягнути просто неможливо з інженерно-технічної точки зору. Але звичайні повітряні помпи можуть, принаймні, настільки розріджувати повітря, щоб його опір під час руху поїзда істотно зменшився.

Не виключений і тунель під водою. Це значно спрощувало б видачу необхідних дозволів, ніж під час прокладання труб на землі. Та поки що проект навіть не дійшов до початкового етапу, а перебуває на експериментальній стадії. У січні 2016 фірма Hyperloop Technologies розпочала експлуатацію дослідно-випробувального майданчика поблизу Лас-Вегаса. Спочатку експериментуватимуть з невеликими моделями.

Вузенькі потяги Hyperloop мають висіти на повітряній подушці, яку вони створюватимуть самі ж завдяки високій швидкості руху. Потяги при цьому розвиватимуть швидкості понад 1200 кілометрів на годину. Але є й чимало застережень щодо перевезень пасажирів за таких умов. Адже досі незрозуміло, як пасажири перенесуть такі навантаження. А як надавати першу допомогу в дорозі, якщо вона комусь знадобиться?

Ідея вакуумних трубних тунелів не зовсім нова. У Швейцарії вже певний час задумують створення SwissMetro - системи тунелів, що мала б поєднати найважливіші міста країни. Тут потяги теж пересуватимуться без контакту з поверхнею. Однак не завдяки повітряній подушці, а завдяки електромагнітному полю під ними. Там швидкими, як Hyperloop, вони не будуть - "лише" 500 кілометрів на годину.

Щось подібне вже зараз можуть відчувати на собі пасажири-учасники випробувань японського надшвидкісного потяга Maglev. Чим вища швидкість, тим стабільніше їде потяг. Утім, пережити це особисто поки що можуть лише обрані. За проектом, перша лінія надшвидкісного потяга сполучить Токіо з містом Нагоя у 2027 році. Швидкість поїздів на цьому маршруті має сягати 500 кілометрів на годину.

А ось так він виглядає зовні: Maglev - це скорочення терміну magnetic levitation, тобто "магнітне паріння". Лінії надшвидкісних потягів на магнітній подушці - це так звані колійно-ведучі наземні засоби пересування. Електромагнітні поля утворюють магнітну подушку. Вони штовхають потяг колією, прискорюють його та ними ж він і гальмує. Тертя немає, тож техніка значно менше зношується.

Потяг Transrapid у Шанхаї - найшвидший поїзд світу з тих, що сьогодні перебувають в експлуатації. В основі його технологій ті самі електромагнітні подушки, що й в японського Maglev. Експлуатаційна швидкість сягає 430 кілометрів на годину. Потяг доставляє пасажирів з околиць Шанхая до аеропорту міста, долаючи відстань у 30,5 кілометра за вісім хвилин.

Модель потяга в Шанхаї розроблялась в Німеччині фахівцями концернів Siemens та ThyssenKrupp. 1983 року дослідний зразок вперше промчав у німецькому Емсланді. Хоч у ФРН було чимало різних ідей щодо запровадження колій на електромагнітній подушці, але жодна з них не змогла здобути підтримки. Головний аргумент: класичні потяги і так стають дедалі швидшими.

Німецька залізнична компанія DB робить ставку на надшвидкісні потяги Velaro виробництва Siemens. Їх можна легко інтегровувати в наявну мережу колій. 1988 року німецький Intercity-Express встановив рекорд швидкості - 406,9 кілометра на годину. Хоч зазвичай їхня швидкість не перевищує 300 кілометрів на годину. Velaro охоче купують компанії з Іспанії, Китаю, Росії, Великобританії та Туреччини.

Сучасні потяги Velaro більше не мають локомотивів. Натомість компоненти двигунів тепер містяться під кожною віссю. Найшвидший з потягів цього класу - Harmony CRH 380A - сьогодні регулярно експлуатується у Китаї. Під час тестової поїздки 2010 року потяг розвинув швидкість 486 кілометрів на годину. Та в повсякденні пасажирам рейсу Шанхай - Пекін доводиться вдовольнятися 380 кілометрами на годину.

Найшвидшим з усіх традиційних потягів залишається французький TGV. Він регулярно курсує коліями ще з 1981 року. Найновіша версія цих поїздів - AGV - досягла 2007 року навіть швидкості у 574 кілометрів на годину. Утім, пасажирів ці потяги перевозять, як правило, зі швидкістю 320 кілометрів на годину. Потяги на базі TGV експлуатуються у Німеччині, Бельгії, Великобританії, Швейцарії та Італії.

Ще до Франції японці розробили та розпочали серійне виробництво й експлуатацію справжнього швидкісного потяга Schinkansen. У 1964 році у рамках підготовки до Олімпійських ігор у Токіо попередня модель цього потяга вже тоді розвивала крейсерську швидкість у 210 кілометрів на годину. На сьогодні максимальна швидкість під час перевезень потягами цього класу - 320 кілометрів на годину.

З 2017 року рухомий склад німецької залізниці поповниться новим потягом - ICE 4. Поїзд завдовжки 350 метрів матиме 12 вагонів та загальну місткість 830 місць. Утім, новий іще не означає швидший. Він розвиватиме максимальну швидкість 250 кілометрів на годину. Зате ICE 4 споживатиме значно менше струму.