Минулого тижня у відповідь на визнання Єрусалима Сполученими Штатами столицею Ізраїлю лідер "Ісламського руху спротиву" (ХАМАС), який контролює Сектор Гази, Ісмаїл Ханія закликав до початку третьої інтифади. Рішення президента США Дональда Трампа щодо Єрусалима як столиці Ізраїлю він назвав "оголошенням війни".

Де-факто місто Єрусалим перебуває під контролем Ізраїлю, хоча його міжнародно-правовий статус ще не визначений остаточно: на місто як столицю своєї держави претендують як ізраїльтяни, так і палестинці.

Що таке інтифада?

Арабською мовою слово "інтифада" походить від дієслова "позбуватися" кого-небудь або чого-небудь небажаного. Але в контексті боротьби між палестинцями та ізраїльтянами, що триває вже десятиліттями, "інтифада" набула значення організованого спрямованого проти Ізраїлю повстання, що підтримують як прості палестинці, так і різні політичні угруповання палестинських територій - Східного Єрусалиму, Сектору Гази та на Західному березі річки Йордан. Вважається, що вже було дві інтифади. Перша спалахнула в 1987 році і завершилася в 1993-му, друга - значно кривавіша - розпочалася в 2000 році та тривала близько чотирьох років.

Нещодавній заклик лідера ХАМАСу збігся у часі з 30-ю річницею початку першої інтифади. Хоч практично одразу після оголошення рішення Трампа спалахнули сутички між палестинцями та ізраїльтянами, однак вони значно поступаються за масштабами, а головне за кількістю жертв інтифадам.

Перша інтифада

Перша палестинська інтифада розпочалася 8 грудня 1987 року. Їй передували 20 років ізраїльської окупації палестинських територій, що відійшли під контроль Ізраїлю після Шестиденної війни 1967 року. Цей період супроводжувався постійним зростанням невдоволення населення серед палестинців. До цього призводили насамперед такі фактори як безоглядна ізраїльська політика розбудови поселень на палестинських територіях, разюча економічна нерівність між палестинцями та ізраїльтянами, а також зростання кількості випадків насильства з боку ізраїльських військових та силовиків.

Привід

У такій ситуації бракувало лише іскри, щоб розпалити вогонь протистояння. Такою іскрою стала дорожньо-транспортна пригода, коли на півночі Сектора Гази ізраїльська армійська вантажівка врізалася в автомобілі, що перевозили палестинських робітників. У результаті аварії четверо палестинців загинули. У Секторі Гази інцидент визнали навмисним, хоч ізраїльські військові наголошували, що водій вантажівки втратив контроль над транспортним засобом.

Ескалація

Попри запевнення з боку Ізраїлю це призвело до спалаху насильства та протестів. Спершу протести охопили розташований на півночі Сектора Гази табір біженців, а вже потім перекинулися на ввесь сектор та на Західний берег річки Йордан. У відповідь на напади палестинців, які спочатку користувалися переважно камінням та іншими підручними засобами, ізраїльські військові відкрили вогонь по нападниках, що лише розпалило лють палестинців. Спочатку протести і насильницькі акції, як вважалося, були спонтанними, однак згодом їх стала планувати та проводити Організація звільнення Палестини (ОЗП) під керівництвом Ясіра Арафата.

Однією із складових першої інтифади стали форми мирної громадянської непокори - палестинці не виходили на роботу в Ізраїлі, не сплачували податки або бойкотували ізраїльські товари. Ізраїль відповідав запровадженням суворих комендантських годин та активним застосуванням на територіях палестинців силовиків і з'єднань регулярної армії. Олії у вогонь підливали тортури та масові арешти з боку ізраїльтян. Саме під час першої інтифади зародився радикальний рух ХАМАС.

Перемир'я

Масове насильство з обох боків припинилося тільки після підписання мирних угод в Осло в 1993 році. Цим документом закріплювалося створення Палестинської автономії. Дані про жертв різняться - за підрахунками ізраїльської неурядової правозахисної організації "Бецелем", за роки першої інтифади загинули 1203 палестинців і 179 ізраїльтян. Жорсткі методи придушення повстання палестинців завдали удару по міжнародній репутації Ізраїлю.

Друга інтифада

Початок другої інтифади датується кінцем вересня 2000 року. Їй передувало помітне сповільнення переговорного процесу між ізраїльтянам та палестинцями, що вилилося зокрема у провал мирних перемовин між Ясіром Арафатом та Ехудом Бараком улітку 2000-го року. Таким чином мирне врегулювання конфлікту на Близькому Сході знову відсувалося в далеке майбутнє.

Привід

Цього разу іскрою, що розпалила страшну пожежу, став візит на Храмову гору ізраїльського політика Аріеля Шарона. Він відбувся 28 вересня 2000 року під час передвиборної кампанії та став можливим лише завдяки масивному супроводу ізраїльської поліції. Шарон тоді був лідером опозиції, але незабаром його обрали прем'єр-міністром країни.

Ескалація

Під час та після візиту сталися сутички між протестувальниками палестинцями та силами ізраїльської поліції. Палестинські лідери сприйняли візит як зазіхання Ізраїлю не лише на окуповані території Східного Єрусалиму, а й на святині ісламу на Храмовій горі. На насильство з боку палестинців ізраїльська поліція знову відповіла вогнем, що спричинило загибель кількох демонстрантів. Протести швидко перекинулися зі Східного Єрусалима на Західних берег річки Йордан та на Сектор Гази. Деякі експерти не виключають, що керівництво палестинців спланувало та організувало ці безлади.

За майже два тижні по тому в Секторі Гази під час перестрілки між палестинцями та ізраїльтянами було вбито 12-річного палестинця. Спочатку відповідальність за загибель підлітка взяли на себе ізраїльські силовики, але потім вони відмежувалися від інциденту. Крім того, смертельний інцидент було зафіксовано на відео. Смерть хлопчика стала символом другої інтифади.

На відміну від першої інтифади, коли палестинці застосовували в основному каміння та коктейлі Молотова, цього разу бойовики ХАМАС та інших радикальних ісламських угруповань активно використовували вогнепальну зброю, ракети, вибухівку. Ще однією особливістю другої інтифади стали часті напади терористів-смертників ХАМАС на мирних громадян - в громадському транспорті, ресторанах, готелях. У відповідь ізраїльські сили завдавали повітряні удари по воєнних і цивільних цілях в Секторі Гази та проводили великомасштабні військові операції на окупованих територіях. Зрештою саме інтифада спровокувала спорудження "антитерористичного бар'єру" між Ізраїлем і окупованими територіями на Західному березі річки Йордан.

За оцінками ліволіберальній газеті "Гаарец", в результаті другої інтифади загинуло 1330 ізраїльтян і близько 3330 палестинців. Також друга інтифада не мала чіткої дати завершення. Смерть Ясіра Арафата в листопаді 2004 року вважається поворотним пунктом, хоча збройні атаки палестинців тривали впродовж багатьох місяців і після того. Лише у березні 2005 року Ізраїль став виводити війська із палестинських міст.

Відтоді Ізраїль та палестинці так і не досягли справжнього миру, тож рішення Трампа щодо Єрусалима в такій ситуації цілком може стати тою іскрою, що розпалить ще одну криваву пожежу на Близькому Сході.