У четвер у Києві розпочинається вже вісімнадцятий за ліком, щорічний фестиваль нового німецького кіно, який організовує Goethe-Institut в Україні. Як розповіла речниця компанії-співорганізатора показів “Артхаус Трафик” Олександра Кравченко, комедій цьогоріч годі чекати - всі п'ять фільмів є серйозним кінопродуктом: драми, події в яких розгортаються у другій половині ХХ-го століття. Є й історії, що звертаються до особистісних переживань. Це роботи останніх двох років, відзначені численними нагородами, визнаними на фестивалях у Берліні, Каннах, Карлових Варах. «Наша мета – гідно тримати існуючий формат, щороку представляти сильну програму з новинок кінематографу» - додає Кравченко.

Саме через «суворість» тем і обрали для рекламного постеру фесту – зображення берлінської телебашти, яка теж є досить холодним індустріальним символом. Попри усю серйозність фільмів, у компанії запевняють, що представлені фільми є глядацьким кіно, яке може бути сприйняте широким колом глядачів.

Персоналізовані історії

Фестиваль відкриють стрічкою «Барбара» режисера Крістіана Петцольда, який на Берлінале отримав премію за найкращу режисерську роботу. Фільм про жінку, яка у 1980-х роках намагалась втекти з НДР, отримав ще й срібну нагороду Німецької кіноакадемії. Програмний директор “Артхаус Трафик” Ілля Дядик дивився цей фільм у Берліні.

Він розказав DW, що стрічка викликала дуже теплу реакцію глядачів. «Тема фільму – поділена навпіл країна, дуже близька і зрозуміла багатьом німцям, особливу схвальність глядачів викликала висока професійність героїні-лікарки, яка, незважаючи ні на що, має співчуття до людей». Кінознавець підкреслює, що «Барбара» - фільм не про НДР, а все ж особиста історія. Своїм фільмом-улюбленцем з підбірки Ілля Дядик називає драму Крістіана Швохова «Невидима». «Тонка психологічна картина про молоду актрису, яка знаходить можливість подолати свої страхи і знайти себе».

Поради кіноманів

Чимало кіноманів в Україні очікують на показ фільму «Хто, якщо не ми» Андреаса Вайля. Цей фільм розповідає про зростаючу радикалізацію, що складається з безсилля та люті, із зарозумілості та фрустрації. Дядик уточнює, що до України мав приїхати режисер фільму, але не зміг через зйомки. Андреас Вайль – знаний німецький документаліст, а картина «Хто, якщо не ми» - його художній дебют. «Історія про молодих революційно налаштованих молодих людей, котрі вирішують змінити історію, може бути цікава українському глядачеві» - запевняє Ілля Дядик. До речі, у фільмі грає Александр Фелінг, який цього літа був у журі кінофестивалю в Одесі.

Саме цю стрічку рекомендує переглянути і організатор Українського кіноклубу у Берліні Олександра Бінерт. Вона теж дивилась цей фільм у межах фестивалю Берлінале. "У фільмі добре показана неможливість вирішення суспільних проблем в державі через радикальне насильство, адже воно не призводить ні до чого доброго. Використовуючі насильство, насправді, програють всі." Фестиваль «Нове німецьке кіно» пройде у Києві, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Чернівцях, Харкові. Стрічки демонструватимуть німецькою мовою з українським перекладом.