"Маргаритки" - історія про двох молодих жінок, для яких немає нічого святого. Стрічка знята у Чехословаччині у 1966 році. Революційний твір заборонили після Празької весни, однак він все одно здійснив неабиякий вплив на кінематографістів у всій Східній Європі.

Роком раніше Мілош Форман зняв фільм "Любов білявки". Це іронічно-викличний портрет молодої жінки, яка закохується в піаніста, однак його батьки виступають проти цих стосунків. Чеський режисер, який пізніше зробив кар'єру в Голлівуді, разом із Вірою Хитіловою та Їржі Менцелем вважається одним із найвідоміших представників нової хвилі чеського кіно середини 1960-тих років.

Такі країни, як Чехословаччина, Угорщина або Югославія, у 1960-тих роках на кілька років змогли вийти за закляклі мистецькі рамки соцреалізму. Натомість у Польщі ще раніше знімалися фільми високої художньої якості, які проклали собі шлях до кінотеатрів. Визначним шедевром донині вважається стрічка Анджея Вайди "Попіл і діамант", присвячена подіям 8 травня 1945 року.

Художній фільм Романа Поланського "Ніж у воді" також був знятий у Польщі. Народжений у Парижі кінорежисер, який пізніше зажив світової слави, 1962 року зняв захоплюючу стрічку, дія якої відбувається майже виключно на вітрильнику. Два чоловіки й одна жінка більше 90 хвилин ведуть спершу психологічну, а далі й фізичну боротьбу: карколомне камерне кіно.

Після смерті Сталіна кіно й література в СРСР змогли на кілька років вивільнитися з пазурів цензури. У так званий період "відлиги" були зняті кілька прикметних фільмів, які й досі варті уваги. Стрічка "Летять журавлі" радянського кінорежисера грузинського походження Михайла Калатозова розповідає історію молодої жінки, яка вийшла заміж за брата свого нареченого після того, як той пішов на війну.

Українсько-вірменський кінорежисер Сергій Параджанов був найвизначнішим представником української школи поетичного кіно. Вихід його культового фільму "Тіні забутих предків" припав на кінець періоду "відлиги". Прем'єра стрічки в Києві у 1965 році перетворилася на акцію протесту проти арештів української інтелігенції, у якій взяли участь Іван Дзюба, В'ячеслав Чорновіл та Василь Стус.

Упродовж довгих років існування "залізної завіси" лише поодиноким режисерам з Радянського Союзу вдавалося вийти за нав'язані системою естетичні рамки. Кіногеній Андрій Тарковський зняв упродовж свого життя лише сім фільмів. Однак його сповнені фантазії й фантастики меланхолійно-похмурі картини встановили нові межі можливого в кіно. Особливо сильне враження справляє стрічка "Сталкер".

Після падіння Берлінського муру і припинення дії Варшавського договору в деяких країнах Центральної та Східної Європи відбулися справжні кінореволюції. Македонський режисер Мілчо Манчевський зняв знакову стрічку "Перед дощем". Це символічна картина про війну на Балканах і конфлікт між албанцями-мусульманами та македонцями-християнами.

Трагікомедія "Андерграунд" народженого в Сараєві сербського режисера боснійського походження Еміра Кустуриці також присвячена кривавим подіям у колишній Югославії. Однак у цьому фільмі режисер звертається й до історії регіону після Другої світової війни.

Румунія переживає неабиякий кінобум упродовж останніх років. "4 місяці, 3 тижні і 2 дні" режисера Крістіана Мунджіу - одна із найпопулярніших картин румунської нової хвилі. Це шокуюча й незабутня стрічка про молоду жінку, яка наважилася на нелегальний аборт.

1955 рік: вже у його першому фільмі спливають теми, які згодом сформують режисерську кар'єру Вайди. У стрічці "Покоління" події розгортаються у Польщі під час німецької окупації у Другій світовій війні. Водночас головні герої стрічки дивляться вперед - у дні, які настануть по завершенні війни. Комунізм та капіталізм, опір та опортунізм - вже у дебютній картині режисера.

Третя робота принесла Вайді світове визнання. Події у фільмі відбуваються 8 травня 1945 року - у день німецької капітуляції. Спираючись на історію, Вайда ставить запитання про значення цього дня для Польщі і сам же пропонує відповіді. Тут же обігрується й суспільний конфлікт між комуністичним ладом та прагненнями поляків до самостійності.

У середині 1970-тих Вайда вже був усесвітньовідомим режисером, за плечима якого - низка важливих картин, що вийшли на екран у 1960-тих. На цьому фото 1974 року Вайда працює на зйомках своєї стрічки "Земля обітована" у Лодзі, де він раніше навчався у відомій Державній вищій кіношколі.

Фільм "Людина з мармуру" 1977 року ознаменував новий етап у творчості польського режисера. Головним героєм стрічки виступає передовик, трудар соціалістичної планової економіки. У цій картині режисерові особливо вдалося поєднання постановочних сцен з документальними кадрами.

Двома роками пізніше Анджей Вайда зняв фільм "Диригент" - з особистими "нотками", де розмиваються межі мистецтва та реальності. На головну роль режисер (на фото праворуч) запросив британську театральну зірку Джона Гілгуда. Його партнеркою у фільмі виступала зірка польського кіно Кристина Янда.

Через рік режисер відзняв черговий шедевр: фільм "Людина із заліза". Стрічка вийшла на "злобу дня" - у жанрі соціально-політичної драми. Протести профспілкового руху "Солідарність" на тлі запровадження надзвичайного стану по всій ПНР. Лідер "Солідарності" Лех Валенса (на фото в центрі) провідував знімальну групу під час робочого процесу. Сама ж стрічка отримала "Золоту пальмову гілку" в Каннах.

Через своє критичне ставлення до політики комуністичної Варшави у 1980-тих роках Вайда міг продовжувати працювати лише за кордоном. І тут його теж супроводжувала вдача. Його фільм "Дантон" розповідає про залаштункові інтриги Французької революції. Це стрічка про політику і терор, пристрасті та ідеалізм. У головній ролі сяяв тоді ще моложавий Жерар Депардьє.

Свій наступний кінопроект режисер теж знімав за кордоном. Зйомки фільму "Кохання в Німеччині" проходили у західному Берліні та на німецькому Півдні. У стрічці йдеться про німецько-польську історію та відносини між двома народами. У ролях: Даніель Ольбрихський та Армін Мюллер-Шталь.

Після завершення "холодної війни" Анджей Вайда повернувся працювати до Польщі. У середині 1990-тих він зняв "Страсний тиждень" - драму про життя польської єврейки Ірени в часи Другої світової війни. Це фільм про трагічні випробування, які випали на долю молодої жінки.

Останній фільм Вайди 2013-го року став третьою частиною циклу і продовженням "Людини з мармуру" та "Людини із заліза". Це фільм-біографія електрика гданської судноверфі Леха Валенси, якому судилося стати очільником руху "Солідарність", а згодом і президентом Польщі.

За понад 60 років успішної кар'єри Анджей Вайда став справжнім хронікером сучасної історії своєї країни. Його роботи були відзначені найвищими нагородами і преміями кінофестивалів у різних країнах світу. 2000 року Вайда отримав "Оскар". У Берліні він теж був частим гостем - на цьому фото 2008 року Вайда на прем'єрі фільму "Катинь" у рамках кінофестивалю "Берлінале".

На кінофестивалі в Каннах режисерка з Німеччини Марен Аде поступилася своєму досвідченому колезі з Великобританії Кену Лоучу в гонитві за престижними трофеями. Однак Європейська кіноакадемія відзначила її фільм "Тоні Ердманн" відразу в п'яти номінаціях.

До п'ятірки номінантів у головній дисципліні - "Найкращий фільм" - цього року входив британський драматичний фільм " Я, Деніел Блейк", знятий Кеном Лоучем. Світова прем'єра стрічки відбулася у травні 2016 року на Каннському кінофестивалі, де фільм отримав "Золоту пальмову гілку".

Нова драма режисера і сценариста Педро Альмодовара, яка ґрунтується на оповіданнях канадської письменниці Еліс Манро, була показана в Каннах і висунута Іспанією на здобуття "Оскара" в номінації "Кращий фільм іноземною мовою". Номінувався фільм і на Європейську кінопремію. "Джульєтта" - кращий фільм режисера останніх років.

До п'ятірки претендентів на нагороду в категорії "Кращий фільм" увійшов і трилер нідерландського режисера Пола Верховена "Вона" із французькою актрисою Ізабель Юппер у головній ролі. Цей фільм, який також брав участь у Каннському кінофестивалі, викликав овації на набережній Круазет та отримав переважно схвальні рецензії.

Остання стрічка, яка претендувала на Європейську кінопремію в категорії "Кращий фільм", це драма ірландського режисера Ленні Абрагамсона "Кімната". Знятий у 2015 році фільм отримав чотири номінації голлівудської премії "Оскар" і приніс престижний трофей за кращу жіночу роль виконавиці головної ролі Брі Ларсон.

Європейська кіноакадемія окремо нагороджує і комедійні фільми. У категорії "Краща комедія" були номіновані три стрічки: "Людина на ім'я Уве" зі Швеції, яка й отримала нагороду, а також " Корова" із Франції і "Він знову тут" з Німеччини. Комедія режисера Давіда Внендта розповідає про появу в сучасному Берліні Гітлера, якого спочатку сприймають за геніального артиста-імітатора.

Виконавиця головної ролі в фільмі "Тоні Ердман" отримала нагороду в категорії "Краща жіноча роль". Німецька акторка Сандра Гюллер конкурувала із француженкою Ізабель Юппер і данкою Трін Дюрхольм. Остання отримала "Срібного ведмедя" на міжнародному кінофестивалі в Берліні цього року за роль у фільмі "Комуна" Томаса Вінтерберга.

Німецький актор Бурґгарт Клауснер був номінований у категорії "Краща чоловіча роль" за участь у фільмі "Держава проти Фріца Бауера". У ньому він зіграв генерального прокурора Фріца Бауера, з ініціативи якого в післявоєнній Німеччині відбулися гучні процеси над нацистами. Однак нагороду Європейської кіноакадемії отримав виконавець головної ролі у фільмі "Тоні Ердманн" австрієць Петер Сімонішек.

Лауреатом серед документальних стрічок став італійський фільм "Море у вогні" про проблеми нелегальної міграції. Джанфранко Розі знімав фільм на острові Лампедуза, куди прибувають біженці із Африки на шляху до Європи. Фільм завоював на "Берлінале" у 2016 році "Золотого ведмедя" і представлятиме Італію на премії "Оскар" у категорії "Кращий фільм іноземною мовою".

Переможцем у категоріях "грим" і "костюм" стала німецько-данська військова драма "Під піском" про долю полонених військ нацистської Німеччини після закінчення Другої світової війни.

За видатні заслуги в кінематографі Європейська кіноакадемія в цьому році нагородила ірландського актора Пірса Броснана, який грав не тільки Джеймса Бонда, але і безліч інших ролей у фільмах різних жанрів. На фото: кадр із фільму Тіма Бертона "Марс атакує!"

Другу почесну премію Європейської кіноакадемії присудили французькому сценаристові Жану-Клоду Карр'єру. За його сценаріями знімав свої фільми, зокрема, і Луїс Бунюель. Карр'єр також написав сценарій для фільму Фолькера Шлендорффа "Бляшаний барабан" за однойменним романом Ґюнтера Ґрасса.

Лауреати Європейської кінопремії були оголошені 10 грудня на урочистій церемонії у польському Вроцлаві, культурній столиці Європи 2016 року. Європейська кіноакадемія вручає премії з 1988 року. Церемонії нагородження проводяться у різних містах Європи.