Перше видання "Цинамонових крамниць" найвідомішого жителя Дрогобича виставлене у місцевому музеї. У цій збірці оповідань можна впізнати багато куточків міста на Тисмениці, які збереглися до сьогодні. Праворуч на фото - перше видання "Фердидурке" польського письменника Вітольда Ґомбровича з ілюстраціями Шульца.

"Вже тоді наше місто щораз більше впадало у хронічну сірість присмерку, поростало на замістях лишаями тіні, пухнастою пліснявою і мохом кольору заліза". Це перше речення в оповіданні "Навіженство" з "Цинамонових крамниць". На фото - кам'яниці дрогобицького Ринку в останніх променях сонця.

"Ми мешкали в Ринку, в одному з тих темних будинків з порожніми і сліпими фасадами, які так важко відрізнити один від одного", - писав Бруно Шульц трохи далі. Однак будинку, в якому письменник народився і мешкав, більше не існує. На фото видно східну частину Ринкової площі. Вузенька вуличка між будинками веде Великої хоральної синагоги.

Родинний будинок Бруно Шульца знаходився там, де нині стоїть сірий будинок у північно-східному куті площі Ринок. Письменник жив тут від народження у 1892 році до 1910 року. На тлі видно дзвіницю і готичний католицький костел святого Варфоломія.

"У шухляді насподі глибокого бюрка мій батько зберігав гарну стару карту нашого міста. (…) околиця вулиці Крокодила світилася порожньою білиною, якою на географічних картах звикло позначають околиці полюсів і невивчені та сумнівні країни". Автор книжки "Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія" Єжи Фіцовський упізнав у ній нинішні вулиці Стрийську (на фото) й Мазепи.

"(...) і от ми в тому місці Крокодилової вулиці, де з її піднесеного пункту видно майже цілу довжину цього широкого тракту аж до далекого недобудованого вокзалу". Із Дрогобицького вокзалу Шульц виїздив не лише до Стрия і Львова, а й до Кракова, Варшави, Відня, Парижа, Стокгольма, а також до тоді ще німецької Кудови-Здруй.

У цьому будинку по вулиці Юрія Дрогобича, 12, який знаходиться на віддалі п'яти хвилин пішки від площі Ринку, Бруно Шульц мешкав у 1912-1941 роках. Перша табличка, яка вшановувала одного з найвизначніших народжених в Україні письменників, з'явилася тут у 1989 році.

Попри написи українською, польською та івритом на цій дошці, за даними деяких дослідників, Шульц оселився у будинку на вулиці Флоріанській, 10, лише у 1912 році.

Бруно Шульц вчився тут у 1902-1910 роках у гімназії, яка тоді носила ім'я Франца Йосифа. Починаючи з 1924 року він викладав тут малювання і працю, однак гімназія вже була названа на честь короля Владислава Ягайла. Нині це - головний корпус Дрогобицького педагогічного університету. Ліворуч на фото - Леонід Гольберг, редактор інтернет-видання maydan.drohobych.net.

У меморіальній кімнаті Бруно Шульца на другому поверсі колишньої гімназії можна побачити як книжки видатного письменника, так і твори про нього, газети з його текстами, а також листи, фотографії та пов'язані з ним документи.

Перед Другою світовою дві п'ятих жителів Дрогобича були євреями. Центром їхнього духовного життя була побудована у XIX сторіччі велика хоральна синагога. Будівля зазнала руйнувань під час війни. А по її завершенні служила спершу за склад солі, а пізніше за меблевий магазин. На початку 1990 років повернулася у власність єврейської громади. А за останні роки будівля відновила і давній блиск.

Під час війни в будівлі колишнього міського суду розміщувалися в'язниці НКВС, Гестапо, потім знову НКВС. Шульца допитували тут у 1940 роках у зв'язку з намальованою ним картиною "Звільнення Західної України". На ній домінували жовтий та синій - заборонені кольори українського прапору. Нині тут знаходиться Інститут фізики, математики, економіки та інноваційних технологій місцевого університету.

Тут під час нацистської окупації оселився есесівець Фелікс Ландау, який замовив Шульцу намалювати на стінах дитячої кімнати героїв казок. Завдяки Фіцовському та учневі Шульца Шраєру малюнки були віднайдені німецьким режисером Беньяміном Ґайсслером. У травні того ж року працівники "Яд Вашем" контрабандно вивезли до Ізраїлю три з них. Решта фресок нині демонструється на виставці documenta в Касселі.

На цьому місці великий письменник помер від кулі гестапівця 19 листопада 1942 року. У той час Шульц вже мав фальшиві документи та збирався втекти з окупованого нацистами Дрогобича та з міського гетто, куди змусили переселитися всіх євреїв міста. Місце поховання митця не відоме.

Своєю "багатоголосою творчістю" вона зводить "пам'ятник стражданням і мужності нашої епохи", пояснили члени журі рішення нагородити Нобелівською премією з літератури білоруську письменницю Світлану Алексієвич. Авторка відома, зокрема, завдяки своїм книгам про чорнобильську трагедію та війну в Афганістані.

Війна, любов, окупація, смерть - це ті теми, які в своїх творах порушує французький письменник Патрік Модіано. Дія відбувається здебільшого у повоєнні роки в Парижі, де митець провів своє нещасливе дитинство. Шведська академія назвала письменника "Марселем Прустом наших днів".

Канадська письменниця звикла до відзнак. Її нагородили Букерівською премією та трьома нагородами канадського генерал-губернатора. Шведська академія, яка присуджує Нобелівську премію з літератури, починаючи від 1901 року, назвала її "майстринею сучасних коротких оповідань".

Нагороджуючи, Гуань Моє, який більш відомий під псевдонімом Мо Янь, у Шведській академії звернули увагу на його "магічний реалізм, який поєднує народні казки, історію та сучасність". Це рішення розкритикували китайські митці-дисиденти, стверджуючи, що Янь надто наближений до китайської Комуністичної партії.

Рішення про нагородження Томаса Транстремера журі у 2011 році пояснило тим, що "завдяки стислим, пронизливим образам він відкриває свіжий погляд на реальність". У 1960-ті роки шведський поет працював психологом у центрі для малолітніх злочинців. Його вірші перекладені понад 60-ма мовами.

Перуанський письменник отримав Нобелівську премію "за картографію владних структур та енергійне змалювання індивідуального опору, бунту та поразки". В Латинській Америці він прославився ще й тим, що, виступаючи 1990-го року на телебаченні, назвав Мексику "ідеальною диктатурою". Запам'ятався і ляпас, який він 1976 року дав колишньому другові й також нобелівському лауреату Габріелю Гарсіі Маркесу.

Німецько-румунську авторку нагородили Нобелівською премією як письменницю, яка "змістовною поезією та безпосередньою прозою відображає життя знедолених". Її відзначили за критику репресивного режиму Чаушеску в Румунії. Мюллер пише німецькою. Вона переїхала до Берліна у 1987 році.

Шведська академія назвала цього письменника "автором нових тенденцій, поетичних пригод та чуттєвого екстазу", а також "дослідником людства за межами цивілізації". Ле Клезіо народився у французькому місті Ніца у 1940 році. Його мати - француженка, батько походить з острова Маврикій. Ле Клезіо має подвійне громадянство, а острівну державу в Індійському океані сприймає як "маленьку батьківщину".

З-під пера британської авторки вийшли романи, п’єси та новели. 93-річна письменниця отримала Нобелівську премію за "її скептицизм, запальну та далекоглядну силу, з якими вона ретельно досліджує поділену цивілізацію". Вона виступала проти ядерної зброї та режиму апартеїду у ПАР.

Феріт Орхан Памук "у пошуках меланхолійної душі рідного міста віднайшов нові символи зіткнення та сплетіння культур". Він став першим турецьким письменником, який здобув Нобелівську премію. У Туреччині він став письменником-бестселлом, чиїх книг було продано близько 11 мільйонів. Нині Памук викладає в Колумбійському університеті Нью-Йорка. Народився він у Стамбулі.

Гарольд Пінтер у своїх п’єсах "викриває небезпеку у формі щоденної балаканини та проривається за зачинені двері гноблення", наголосили в Шведській академії. Через три роки після нагородження Нобелівською премією він помер від раку. Британський драматург пішов з життя у різдвяну ніч 2008 року. Він особисто поставив чимало власних п'єс. У багатьох сам зіграв головні ролі.

Ця австрійська письменниця отримала Нобелівську премію "за її музичний потік голосів та контр-голосів у новелах", а також за її п’єси, які викривають соціальні кліше. Центральна тема у творах Єлінек - жіноча сексуальність. Її новела "Піаністка" стала основою фільму, який вийшов на екрани у 2001 році.

Німецький письменник уперше був удостоєний премії в царині дитячої літератури імені Астрід Ліндгрен та отримає близько 500 тисяч євро. Вольф Ерльбрух (Wolf Erlbruch) - автор та ілюстратор таких відомих книжок, як "Ведмеже диво", "Леонард", "Дрозд фрау Маєр", "Качка, смерть і тюльпан", "Маленький кріт, який хотів знати, хто наробив йому на голову". В Ельбруха були більш ніж гідні попередники...

Жодна з німецьких книжок не перекладалась іншими мовами так часто, як збірка казок Якоба та Вільгельма Ґрімм (Jacob та Wilhelm Grimm), які почали виходити в 1812 році. В усьому світі відомі "Бременські музиканти", "Хоробрий Шевчик", "Хлопчик-мізинчик", "Горщик каші", "Король Дроздобород" і, звичайно, "Гензель і Ґретель", де сестра рятує брата від злої відьми.

Повість-казка Ернста Теодора Амадея Гоффманна (Ernst Theodor Amadeus Hoffmann) "Лускунчик і Мишачий король" була написана й опублікована в 1816 році у переддень Різдва. Її дія починається в різдвяний вечір, коли діти отримують подарунки. Балет Петра Чайковського за мотивами цього твору ставлять на сценах в усьому світі.

Гайнріх Гоффманн (Heinrich Hoffmann) був лікарем-психіатром. Він написав для свого маленького сина твір "Кудлатий Петер" - кілька повчальних історій у жанрі "шкідливих порад" про те, як дитина повинна себе поводити: слухатися дорослих, бути акуратною, не гратися з вогнем, не дражнити тварин.

Чорний гумор німецької дитячої класики не завжди зрозумілий і приємний батькам, але діти його обожнюють. Не випадково такими фантастично популярними є комікси Вільгельма Буша (Wilhelm Busch) про малолітніх хуліганів Макса і Моріца. У страшилках Буша злодіїв протикають парасольками, відрізають голови пустунам, мелють їх на борошно, підпалюють і затискають хвости кішкам і собакам... Не педагогічно?

Казка "Маленький привид" - одна із книжок німецького письменника Отфріда Пройслера (Otfried Preußler), яка перекладена безліччю мов світу. Її чарівний герой спить на горищі старовинного замку Ойленштайн, який став музеєм, і мріє побачити світ не вночі, а вдень.

Романи-фентезі Корнелії Функе (Cornelia Funke) давно стали світовими бестселерами. Але не всім відомо, що вона також є авторкою чудових казок для маленьких читачів. Одна з них - "Ліллі, Флоссе і Морський диявол" про пригоди дітей русалки, які шукають захований під водою скарб.

Книжки Еріха Кестнера (Erich Kästner) нацисти спалювали як такі, що "суперечать німецькому духові". Але "Еміль і детективи", "Кнопка і Антон", "Летючий клас" залишилися в історії літератури. Найвідоміша його книжка - "Дві Лотти" - розповідає про розлучених сестер. За її мотивами знято 24 фільми, у тому числі три німецькі та три американські, в одному з яких знялася юна Ліндсі Лохан.

Загальні тиражі книжок класика німецької дитячої літератури Міхаеля Енде (Michael Ende) становлять понад 20 мільйонів примірників. "Історія, кінця якої немає" і "Момо" були кілька разів екранізовані. І все-таки незвичайні пригоди Джима Ґудзика і машиніста Лукаса, які почалися після того, як жителі країни Медландії отримали посилку з маленьким хлопчиком всередині, є найпопулярнішими.

Пауль Маар (Paul Maar) - прозаїк, драматург та ілюстратор - почав писати повісті про витівки веселого рудого хлопчиська з п'ятачком замість носа у 1970-тих роках. Історії про Суботика (німецькою мовою - Sams) не лише захоплюючі, але й чудово підходять для розвиваючих занять у дитячому садку і молодших класах школи.