Чорного носорога, застреленого браконьєрами, які спокусилися на його ріг, сфотографував у одному з південноафриканських заповідників нью-йоркський фотограф, уродженець ПАР Брент Стіртон. Музей природознавства в Лондоні оголосив цю роботу переможницею щорічного міжнародного конкурсу знімків дикої природи Wildlife Photographer of the Year. На Землі залишилося близько п'яти тисяч чорних носорогів.

На фотографії, зробленій у джунглях Республіки Конго, зображена рівнинна горила, яка лежить серед дерев і притримує однією лапою кокосовий горіх. Автор цього знімка, фотограф з Нідерландів Даніель Нельсон, здобув перемогу в номінації "Кращий молодий фотограф" конкурсу Wildlife Photographer of the Year Award 2017.

Холодний похмурий день. Глибокий сніг вкрив долину Ламар в Єллоустонському національному парку, розташованому в штаті Вайомінг, США. Ця лисиця полювала поруч з дорогою, як раптом знайшла гусяче яйце. На знімку зображений момент, коли вона намагається закопати безцінну знахідку. Автор фото - американець Ешлі Скаллі.

Цих кашалотів-пустунів зняв всесвітньо відомий майстер підводної фотозйомки Тоні Ву, який народився в Китаї. Знімок зроблений в акваторії біля узбережжя Шрі-Ланки. У природі у кашалотів практично немає ворогів. Проте люди тривалий час полювали на цього ссавця. Полювання припинилося лише три десятиліття тому. І тільки зараз поголів'я кашалотів почало повільно, але відновлюватися.

Американський фотограф Джастін Хофман часто бере участь у міжнародних екологічних експедиціях, завдання яких - покласти край забрудненню світового океану. Під час однієї з них він займався зйомками біля узбережжя індонезійського острова Сумбава. В об'єктив його камери потрапив морський коник, який схопив ватну паличку, що плавала у брудній воді посеред сміття, - мабуть, сприйняв її за водорості.

Австралійська чагарникова індичка відкладає яйця прямо поруч з будинком автора цього знімка Джеррі Пірса на околиці Сіднея. Цікаво те, що ці птахи не висиджують свої яйця, а закопують їх у місцях, де забезпечується необхідна для інкубації температура. Тут індичка засипає яйця рослинними залишками, які гниють під дією мікроорганізмів.

Американському фоторепортерові Браяну Скеррі вдалося сфотографувати шкірясту морську черепаху. Це один з найстаріших видів черепах у світі. Зараз він перебуває під загрозою зникнення. Скеррі зняв черепаху в резерваті Санді-Пойнт біля острова Санта-Крус, що належить до Віргінських островів США. На тутешніх пляжах ці тварини відкладають яйця.

Якби науковці так не цікавилися життям землекопів, ми б і не знали про цих тварин, які мешкають виключно в підземних норах.

Ці землекопи мешкають колоніями, які налічують від 20 до 300 тварин. Як і в мурах та бджіл, колонією править королева. Це дуже нетипово для ссавців. Тільки королева парується з кількома самцями. Всі інші - працівники, які дбають про потомство, нори та захист колонії.

Королева колонії народжує кожні 70-80 днів. Її добре помітно, оскільки альфа-самиця більша за інших тварин, має великі пипки та вигнутий хребет, щоб у її череві могли рости багато ненароджених малюків. Під час вагітності королева росте в довжину, щоб мати змогу рухатися вузькими норами.

Землекопи голі не люблять галасу та поштовхів. Тому в зоопарках, як-то в Оснабрюку (на фото), їх захищають подвійним склом. Світло їм теж не потрібне, адже вони майже цілковито сліпі.

Ці зубки, може, і не найгарніші, зате дуже корисні. Тільки уявіть: вони ростуть протягом усього життя землекопа. Тварина використовує їх, наче ковш екскаватора, аби вкопуватися в жорсткий ґрунт. Ротова порожнина землекопа захищена від бруду складками шкіри. Землекоп навіть уміє рухати кожним зубом окремо.

Землекопи спілкуються одне з одним за допомогою близько 18 різних звуків, які частково нагадують пташине цвірінькання.

Голі землекопи не п'ють. Необхідну речовину вони отримують із харчів. Тварини живляться волокнистими бульбами та кістками, які знаходять під час "розкопок". Із цим харчем вони отримують і додаткові мінерали.

На додачу до всього землекопи не хворіють на рак, живуть до 30 років (справжні довгожителі серед гризунів) і майже не відчувають болю. Прочитавши увесь цей текст, ви вже трішки їх полюбили, чи не так?

Через 30 років з дня катастрофи на Чорнобильській АЕС величезні площі довколо електростанції на території України та Білорусі досі залишаються знелюдненими. Причина цього - страх перед довготривалими наслідками ядерного викиду. Натомість тут відроджуються популяції вовків, оленів, птахів та інших тварин.

Багато різних тварин, як ось цей лис, були зняті мінським фотографом агенції Reuters Василем Федосенком. Reuters процитувала тодішню виконувачку обов'язків міністра екології та природних ресурсів України Ганну Вронську, яка зазначила , що "люди ніколи не зможуть там жити, це неможливо - навіть через 24 тисячі років".

Аварія сталася 26 квітня 1986 року, коли невдалий експеримент на атомній станції біля Прип'яті призвів до вибуху на четвертому енергоблоці. Його запустили лише за три роки до катастрофи. Величезна кількість радіоактивних речовин потрапила в атмосферу. Радіоактивна хмара простягнулася через усю Європу. Понад 100 тисяч людей евакуювали із зони відчуження та переселили.

Дослідники досі сперечаються відносно наслідків катастрофи для флори та фауни у регіоні. Зокрема, у світлі протиріччя між негативними ефектами від радіації та позитивними - від людської відсутності. Втім, схоже, що природу ніщо не може зупинити. Це демонструє стадо зубрів біля села Дронкі у Білорусі.

У 2014 році у програмі "60 Хвилин" на американському телеканалі CBS показали майже недоторкані руїни Прип'яті - покинутого українського міста, що неподалік кордону з Білоруссю, яке було домівкою для близько 50 тисяч людей. На фото - зруйновані фермерські будівлі біля білоруського села Погонне, яке розташоване у 30-кілометровій зоні відчуження.

Багато людей бояться тривалого радіоактивного впливу у такому середовищі на своє здоров'я. У березні білоруська нобелівська лауреатка Світлана Алексієвич розповіла DW: "Всі мої друзі, які померли за останні 10 років, хворіли на рак. Жоден день не проходить без того, щоб я почула від одного чи іншого знайомого про те, що хтось захворів на рак або помер від нього".

Вовк дивиться у камеру в покинутому селі Оревичі у Білорусі. Дані показують, що хоча різні види рослин та тварин продовжують населяти території довкола зупиненої атомної електростанції, рівень смертності серед них вищий за середній. Також вони частіше за інших мають пухлини та інші ускладнення. Видається, що вплив радіації різниться в залежності від виду.

"Це цілком очевидно, що спотворені зразки куди частіше зустрічаються у районах високого забруднення", - розповів DW біолог Тімоті Муссо. Він витратив роки, досліджуючи мутації у комах, птахів та мишей на територіях довкола Чорнобиля та Фукусіми, що в Японії. "Багато районів залишатимуться небезпечними століттями, навіть тисячоліттями", - додав він. На фото - лосі біля села Дронкі.

Орел сидить на даху школи у покинутому селі Тульговичі, що у близько 370 кілометрах на південний схід від Мінська. Після аварії території тодішньої Білоруської РСР отримали до 70 відсотків радіоактивних викидів. Понад 20 процентів сільськогосподарських угідь республіки були забруднені.

Через 30 років після трагедії досі нема точних даних про захворювання на рак, які спричинила Чорнобильська катастрофа, а також про опосередковано викликані нею смерті. Згідно з офіційними радянськими даними, безпосередньо від аварії загинула 31 особа. Проте повної картини немає і до сьогодні. Не існує навіть загальноприйнятої методики обліку впливу катастрофи на здоров’я людини.

Вивчення тварин, таких як цей дятел біля села Бабчин, привело вчених до висновку, що наслідки випромінювання передаються як по ланцюгу живлення, так і від одного покоління до наступного. У тварин, яких вивчали довкола Чорнобиля, частіше зустрічаються пухлини, катаракта та неврологічні дефекти, наприклад, зменшений розмір мозку.

Деякі вчені вважають, що певні види, які нині можна зустріти у зоні відчуження, не траплялися у цих районах до катастрофи. Проте ці заяви не були підтверджені, і більшість учених насторожено ставляться до них.