Ці фото доводять: Cassini пережив свій перший проліт між Сатурном та кільцями, що його оточують, і виконав свою місію. Під час цієї самовбивчої операції жодного зв'язку із зондом не було. Тепер має відбутися ще 21 такий проліт. Після цього місію Cassini можна буде вважати завершеною, а сам зонд увійде в історію дослідження всесвіту завдяки своїм відкриттям.

"Ще ніколи космічний зонд не пролітав через цей унікальний регіон, - каже менеджер NASA Томас Цурбухен. - Те, що ми засвоїмо після сміливих заключних кіл, окреслених Cassini, покращить наше розуміння того, як виникають гігантські планети та планетні системи. Це відкриття в дії від початку і до кінця".

Близько 2,4 тисячі кілометрів розділяють газову планету Сатурн та її кільця. "Виходячи з наших моделей, ми очікуємо, що цей простір вільний від частинок, розмір яких був би достатнім для того, аби пошкодити зонд, - каже менеджер NASA Ерл Мейз. - Певно, є дещо невідоме нам, але це одна із причин того, чому ми робимо таке ризиковане дослідження наприкінці місії".

За останні 20 років Cassini надіслав вражаючі знімки. На цьому фото, зробленому зондом, видно вихор на північному полюсі Сатурна. Згідно з вимірами, такий вихор має діаметр близько двох тисяч кілометрів. Хмари в ньому переміщуються зі швидкістю 540 кілометрів на секунду.

Тут треба дійсно дуже ретельно придивитися: ширококутна камера космічного зонда Cassini демонструє також і Землю - дуже маленьку й розташовану, здається, на нескінченно далекій відстані. Від нашої планети зонд відділяє близько 1,44 мільярда кілометрів. На передньому плані можна розпізнати Сатурн та його кільця.

Від гарячого до холодного: кольори показують незвичний розподіл температур на супутниках Сатурна Мімасі та Тефії. Ці дані були отримані за допомогою інфрачервоної камери зонда.

Cassini зібрав дані і про інший супутник Сатурна - Енцелад. На льодовому супутнику можуть знаходитися, зокрема, й молекули води. Для науковців це вказівка на вироблення енергії. Теоретично це створює передумови для появи життя.

Це також належить до сенсаційних відкриттів космічного зонда Cassini: рідкі метанові озера на Титані. Цей супутник Сатурна був відкритий одним нідерландським астрономом іще 1655 року. Але і в нашому столітті до нього прикутий неабиякий інтерес - Cassini досліджував його понад десять років.

Ці фото, зображення на яких нагадують тихий потік річки, також були зроблені космічним зондом Cassini. На них видно хмари у північній півкулі Сатурна. Можливим цей знімок зробило поєднання спектральних фільтрів та інфрачервоного світла.

Якщо великий фінал місії Cassini пройде за планом, 15 вересня 2017 року настане час для прощання. Через 20 років після старту з Землі зонд вагою у 2,5 тонни має контрольовано впасти на поверхню Сатурна - і продовжувати надсилати останні дані на Землю. "Cassini зробить деякі зі свої надзвичайних відкриттів наприкінці свого "життя", - каже науковиця NASA Лінда Шпілкер.

За наявними даними, наша Сонячна система налічує вісім чи дев'ять планет - усе залежить від того, кого запитати, адже деякі експерти до них відносять і Плутон, хоч ще 2006 року Міжнародний астрономічний союз (МАС) позбавив це небесне тіло статусу планети. Перше зображення поверхні карликової планети вчені отримали 2015 року. Але милуватися найпершими фото небесних тіл земляни могли ще 1960 року.

Міжпланетна космічна станція "Марінер-10" вирушила до Меркурія 1973 року. З усіх планет Сонячної системи саме Меркурій розташований найближче до нашого Сонця. Ось це фото поверхні Меркурія, що напрочуд нагадує поверхню Місяця, космічний зонд відзняв у березні 1974 року. Відстань від Меркурія до Сонця становить від 46 до 70 мільйонів кілометрів, бо його орбіта - не ідеальне коло.

5 лютого 1974 року "Марінер-10" зробив ось цей знімок великим планом сусідки Меркурія - Венери. Кольори на фото були посиленні НАСА, аби рельєфно зобразити помережану хмарами атмосферу Венери. Адже планета огорнена густим серпанком хмар, утворених двоокисом вуглецю. На шляху до Венери антена міжпланетної космічної станції діяла небездоганно. На додачу зонд втратив багато палива.

Перше одержане з космосу фото, де нашу планету видно цілком, зробили камери космічного апарата "Лунар орбітер-1". Це сталося в серпні 1966 року, тобто три роки до того, як перша людина ступила на поверхню Місяця. Від останнього видно на цьому знімку на передньому плані його тінь. Знімок був частиною цілої серії таких фотографій, що мали стати в пригоді при підготовці висадки астронавтів на Місяць.

Цей знімок великим планом сусідньої до нас планети - перша світлина поверхні іншої планети, відзнята космічним зондом. 15 липня 1965 року її відзняли камери міжпланетної космічної станції "Марінер-4". Вчені, які сподівалися побачити моря, долини та гори, були розчаровані - на фото видно лише схожі на місячний ландшафт кратери. Видання New York Times написало тоді: "Марс, ймовірно, мертва планета".

19 листопада 1973 року фотокамера космічного зонду "Піонер-10" відзняла першу фотографію Юпітера з відстані 130 тисяч кілометрів. А ось космічний апарат "Юнона" робить обліт навколо нього на віддалі лише 5 тисяч кілометрів. З екваторіальним діаметром у майже 143 тисячі кілометрів Юпітер - найбільша планета Сонячної системи. Його маса вдвічі перевищує масу всіх інших планет системи разом узятих.

Перше зображення цієї планети-гіганта та його відомих кілець зробив 31 серпня 1979 року запущений після "Піонера-10" космічний апарат "Піонер-11". Це була небезпечна місія. Приміром, коли зонд пролітав крізь зовнішні кільця Сатурна, він ледве не зіштовхнувся з одним із двох відкритих ним супутників планети. Угорі зліва світлини видніє один із них - Титан.

На одному з перших зображень Урана, які одержали вчені, видно його кільця. Зонд "Вояжер-2" відзняв цей знімок у 1986 році. На Урані панують температури до мінус 221 градусів за Цельсієм, тож він є найхолоднішою планетою нашої Сонячної системи. Вченим довелося з Землі повторно лагодити камеру зонда, яка вийшла з ладу під час прольоту космічного апарата поблизу Урана.

Камера "Вояжера-2" передала на Землю і перші зображення планети Нептун. Це відбулося у серпні 1989 року. Вченим відомо, що ця планета має чотири хмарних зони. Для тих, хто не визнає Плутон за планету, Нептун є найбільш віддаленою від Сонця планетою. Відстань від Нептуна до нашого центрального світила становить 4,5 мільярда кілометрів, тобто в 30 разів більше, ніж відстань від Сонця до Землі.

Факт позбавлення Плутона статусу планети не применшив захвату науковців та аматорів, коли НАСА оприлюднило 13 липня 2015 року перші фото великим планом поверхні цього небесного тіла. Космічний апарат "Нові горизонти" подолав задля цього зображення 4,88 мільярда кілометрів, долетівши до одного з найбільш віддалених куточків Сонячної системи.

Космічний зонд летів до Марса сім місяців. Зазвичай це могло тривати ще довше, однак нині Земля і Марс розташовані дуже близько одне до одного. Таке трапляється кожні два роки. Тож науковці лише скористалися щасливою нагодою.

Космічний зонд складається з двох частин. Атмосферний зонд (Trace Gas Orbiter, TGO - на фото ліворуч) і тестовий посадковий зонд "Скіапареллі". Незадовго до посадки одного з них на Марс вони розділилися.

Поки зонд "Скіапареллі" здійснює тестову посадку на червону планету, атмосферний зонд залишатиметься на орбіті Марса і кружлятиме над ним.

"Скіапареллі" входить в атмосферу Марса зі швидкістю 5,8 кілометрів на секунду. Це відповідає восьмикратній швидкості кулі, випущеної з рушниці. 600-кілограмовий пристрій гальмують величезні парашути. Ракетні двигуни утримують зонд на відстані двох метрів від поверхні Марса. Коли двигуни відключаться, "Скіапареллі" впаде на Марс.

Місія "Скіапареллі" полягає в тому, щоб протестувати таке небезпечне і складне приземлення. Після посадки зонд чотири дні збиратиме на Марсі різноманітну інформацію. Після цього в нього сяде батарея, а місію на цьому буде завершено.

А в цей час атмосферний зонд невтомно намотує кола довкола Марса. Різноманітні спектрометри і кольорові камери на його борту повинні настільки детально проаналізувати атмосферу планети, як ще ніколи раніше не було можливим. Науковці особливо зацікавлені у виявлені слідів метану.

Європейські і російські науковці проаналізують дані, зібрані зондом, і визначать, де на планеті найкраще місце для посадки пристрою, який у 2018 року їздитиме Марсом і прицільно шукатиме метан. Цей газ вважається ознакою можливого життя на планеті.

Самохідний пристрій має пробурювати своїми величезними руками-свердлами два метри поверхні Марсу в пошуках органічного життя. Донині самоходам вдавалося зануритися в поверхню планети лише на кілька сентиментів.