Перша стрічка "Планета мавп" вийшла в прокат у 1968 році й отримала шалений успіх. Нині ж майже 50 років потому на екрани виходить дев'ята частина саги. Однак "Війна за планету мавп" - це не продовження сюжету, а частина передісторії оригінального фільму 1968 року.

У центрі нового фільму також перебуває конфлікт між людьми та генетично модифікованими мавпами. Головного людського антипода й негідника - божевільного американського полковника - у фільмі зіграв Вуді Гаррельсон.

Сильною стороною фільмів із саги про планету мавп завжди було те, що продюсери, сценаристи та режисери докладали багато зусиль, аби сформувати цікаві кінообрази. У дев'ятій серії саги герої-мавпи дуже відрізняють один від одного. Різні біологічні види наділені різноманітними якостями. А маленька дівчинка виконує роль посередниці між людиною та мавпою.

Маленьку німу дівчинку, яку грає Амая Міллер, мавпи викрали під час війни. Спочатку вони хотіли позбутися людської дитини. Але навіть мавпи мають серце. Вони побачили у дівчинці людину, якій ще не властива звична людська підлість. Тому мавпи приймають її до себе.

Дія великої частини фільму розгортається на тлі безмежних та диких засніжених пейзажів Північної Америки, де для глядача відкриваються незрівняні панорами. Стрічку частково зняли на кіноплівку шириною 65 міліметрів, що дає можливість створювати особливо великі й чіткі кадри. Окрім того, фільм зняли у форматі 3D.

Та окрім метафізичного контексту сценарію фільм, "Війна за планету мавп" сподобається і поціновувачам екшну. Особливо в останньому епізоді, де війська американського полковника (разом із полоненими мавпами) б'ються проти своїх звільнених братів по біологічному виду.

Усе почалось у 1968 році. Режисер Франклін Шаффнер разом із "Планетою мавп" створив сучасний кіноміф. Чарлтон Хестон тоді зіграв головну людську роль, і, як можна побачити на цій ілюстрації, дуже зблизився з мавпами. Під час прокату стрічка з бюджетом у майже шість мільйонів доларів зібрала в рази більше.

Після успіху першої стрічки у 1968 році до 1973-го вийшли чотири наступні серії. У 2001 році був знятий ремейк першого фільму (на фото). Десять років потому стартувала нова трилогія, остання частина якої нині виходить на екрани.

У 2014 році вийшла передостання частина саги: "Світанок планети мавп" (на фото). Її режисером став американець Метт Рівз, який у новій серії відповідає за постановку. "Війна за планету мавп" тематично пов'язана з попередніми частинами.

11 липня фільм вийшов на екрани у Великобританії та Ірландії, а наступного дня прокат почався і в багатьох інших країнах. Прем'єра в Україні запланована на 13 липня, а німецькі глядачі мають почекати до 3 серпня.

Історія Тарзана, людини, яку виховали мавпи, упродовж останнього століття переказувалась десятки разів. В останньому голлівудському римейку, головні ролі в якому зіграли Александер Скарсгард і Марго Роббі, оригінальний колоніалістський світогляд змінили. Тарзан і Джейн повертаються із цивілізованого Лондона 20 століття назад до джунглів.

Письменник Едгар Райс Берроуз (1875-1950) – творець Тарзана, людини, яка наче мавпа, пересувається джунглями по ліанах. В 1912 році роман "Тарзан, годованець мавп" з’явилася в американському журналі "All Story Magazine". Берроуз створив у ньому не лише новий світ в африканських джунглях, але й вигадав власну мавп’ячу мову, якою Тар-зан означає "білошкірий".

Після появи в “All Story Magazine” 1912 році роману "Тарзан, приймак мавп", Гел Фостер у 1929 році переробив його на комікс. З 1931 року комікс про Тарзана щонеділі публікувався в американських газетах. Упродовж наступних років комікси створювалися різними художниками, у 1954 році мальовані історії про Тарзана з’явились у Німеччині.

"Тарзан, приймак мавп " - перша екранізація історії про знаменитого мешканця джунглів, вихованого мавпами. Скотт Сідні постав цю стрічку в 1917 році. Прем’єра німого фільму із Ельмо Лінкольном (на фото) в ролі Тарзана відбулась 27 січня 1918 року. У 1942 та 1949 роках Лінкольн грав другорядні ролі в інших екранізаціях історії Тарзана.

Значно відоміший виконавець ролі Тарзана - американець Джонні Вайсмюллер, п’ятиразовий олімпійський чемпіон з плавання. Для ролі Вайсмюллер пройшов курс виконання йодлів, тож зміг відтворити архаїчні крики первісних людей. "Тарзан, приймак мавп" став першою з 12 стрічок серіалу за участі Джонні Вайсмюллера та Морін О’Салліван для великих екранів.

У 1963 році американський поп-митець Енді Воргол зняв пародію на голлівудські стрічки - "Тарзан і Джейн повернулись… Наче". Тарзан (Тейлор Мід) блукає величезним містом Лос-Анджелесом у пошуках своєї Джейн (Наомі Левайн). При цьому Мід пародіює класичні героїчні жести Тарзана. Тож йому доводиться притримувати своє бікіні, що повсякчас спадає.

Стрічка "Грейсток: Легенда про Тарзана, повелителя мавп" (1984) представляє історію в значно похмурішому і драматичнішому світлі, ніж попередні версії. Крістофер Ламберт грає Тарзана, якого в фільмі всі називають на його "людське ім’я" - Джон Клейтон. Після років у джунглях він повертається назад у британську "цивілізацію", щоби дістати спадщину від батьків.

Таким його запам’ятали діти у 90-ті роки: Тарзана у диснеївському мультфільмі супроводжують друзі - нахабна мавпочка Терк та боязливе слоненя Тантор. На відміну від попередніх екранізацій, версія кіностудії Disney 1999 року дуже відхиляється від оригіналу – роману Берроуза. Стрічка зібрала в США понад 171 мільйон доларів. У Німеччині її подивились у кінотеатрах понад 5,6 мільйонів глядачів.

Пісня Філа Коллінза "You’ll be in my heart" відома завдяки диснеївському мультфільму. Англійський музикант записав до нього повний саундрек, який згодом перетворив на м’юзикл. Емоційні пісні Коллінза зробили чималий внесок в успіх стрічки.

Актор Александер Клавз також перестрибує в повітрі з ліани на ліану, наче справжній Тарзан. Колишній переможець загально німецького шоу "Німеччина шукає суперзірку" виконував роль Тарзана у м’юзиклі в гамбурзькому театрі з 2010 по 2013 роки. З’явилася ж музична версія диснеївського мультфільму ще 2006 року: музика Філа Коллінза почала лунати на Бродвеї.

Мультфільм "Тарзан" 2013 року розповідає класичну історію Тарзана в сучасному варіанті - наукової фантастики: Тарзан із голосом Келлана Лутца мусить заради збереження своєї первісної батьківщини боротися із головою великого промислового концерну. Мультфільм вийшов одразу в двох форматах - 2D і 3D.

У стрічці "Легенда про Тарзана" студії Warner Bothers уже цивілізований стрибун по ліанах (Александер Скарсгард) після довгої відсутності повертається до первісних лісів. Історія змальовує життя Тарзана як лорда Грайстока за межами джунглів та його повернення на дику африканську батьківщину. Злого персонажа в стрічці грає Крістофер Вальц, відомий також по останньому фільму "бондіани" - "Спектр".

На кінофестивалі в Каннах режисерка з Німеччини Марен Аде поступилася своєму досвідченому колезі з Великобританії Кену Лоучу в гонитві за престижними трофеями. Однак Європейська кіноакадемія відзначила її фільм "Тоні Ердманн" відразу в п'яти номінаціях.

До п'ятірки номінантів у головній дисципліні - "Найкращий фільм" - цього року входив британський драматичний фільм " Я, Деніел Блейк", знятий Кеном Лоучем. Світова прем'єра стрічки відбулася у травні 2016 року на Каннському кінофестивалі, де фільм отримав "Золоту пальмову гілку".

Нова драма режисера і сценариста Педро Альмодовара, яка ґрунтується на оповіданнях канадської письменниці Еліс Манро, була показана в Каннах і висунута Іспанією на здобуття "Оскара" в номінації "Кращий фільм іноземною мовою". Номінувався фільм і на Європейську кінопремію. "Джульєтта" - кращий фільм режисера останніх років.

До п'ятірки претендентів на нагороду в категорії "Кращий фільм" увійшов і трилер нідерландського режисера Пола Верховена "Вона" із французькою актрисою Ізабель Юппер у головній ролі. Цей фільм, який також брав участь у Каннському кінофестивалі, викликав овації на набережній Круазет та отримав переважно схвальні рецензії.

Остання стрічка, яка претендувала на Європейську кінопремію в категорії "Кращий фільм", це драма ірландського режисера Ленні Абрагамсона "Кімната". Знятий у 2015 році фільм отримав чотири номінації голлівудської премії "Оскар" і приніс престижний трофей за кращу жіночу роль виконавиці головної ролі Брі Ларсон.

Європейська кіноакадемія окремо нагороджує і комедійні фільми. У категорії "Краща комедія" були номіновані три стрічки: "Людина на ім'я Уве" зі Швеції, яка й отримала нагороду, а також " Корова" із Франції і "Він знову тут" з Німеччини. Комедія режисера Давіда Внендта розповідає про появу в сучасному Берліні Гітлера, якого спочатку сприймають за геніального артиста-імітатора.

Виконавиця головної ролі в фільмі "Тоні Ердман" отримала нагороду в категорії "Краща жіноча роль". Німецька акторка Сандра Гюллер конкурувала із француженкою Ізабель Юппер і данкою Трін Дюрхольм. Остання отримала "Срібного ведмедя" на міжнародному кінофестивалі в Берліні цього року за роль у фільмі "Комуна" Томаса Вінтерберга.

Німецький актор Бурґгарт Клауснер був номінований у категорії "Краща чоловіча роль" за участь у фільмі "Держава проти Фріца Бауера". У ньому він зіграв генерального прокурора Фріца Бауера, з ініціативи якого в післявоєнній Німеччині відбулися гучні процеси над нацистами. Однак нагороду Європейської кіноакадемії отримав виконавець головної ролі у фільмі "Тоні Ердманн" австрієць Петер Сімонішек.

Лауреатом серед документальних стрічок став італійський фільм "Море у вогні" про проблеми нелегальної міграції. Джанфранко Розі знімав фільм на острові Лампедуза, куди прибувають біженці із Африки на шляху до Європи. Фільм завоював на "Берлінале" у 2016 році "Золотого ведмедя" і представлятиме Італію на премії "Оскар" у категорії "Кращий фільм іноземною мовою".

Переможцем у категоріях "грим" і "костюм" стала німецько-данська військова драма "Під піском" про долю полонених військ нацистської Німеччини після закінчення Другої світової війни.

За видатні заслуги в кінематографі Європейська кіноакадемія в цьому році нагородила ірландського актора Пірса Броснана, який грав не тільки Джеймса Бонда, але і безліч інших ролей у фільмах різних жанрів. На фото: кадр із фільму Тіма Бертона "Марс атакує!"

Другу почесну премію Європейської кіноакадемії присудили французькому сценаристові Жану-Клоду Карр'єру. За його сценаріями знімав свої фільми, зокрема, і Луїс Бунюель. Карр'єр також написав сценарій для фільму Фолькера Шлендорффа "Бляшаний барабан" за однойменним романом Ґюнтера Ґрасса.

Лауреати Європейської кінопремії були оголошені 10 грудня на урочистій церемонії у польському Вроцлаві, культурній столиці Європи 2016 року. Європейська кіноакадемія вручає премії з 1988 року. Церемонії нагородження проводяться у різних містах Європи.

Карл Леммле (Carl Laemmle), на фото у першому ряду з тростиною, єврей зі Швабії, емігрував у 17 років до США, де спочатку на нього чекала низькооплачувана праця. Своє перше кіновиробництво він відкрив у 1910 році на східному узбережжі США. Відомим кіномагнатом Леммле став у Каліфорнії, де два роки потому була заснована Universal Studios, найстарійша з американських кіностудий.

Будучи кінопрокатчиком, він придумав сміливий маркетинговий хід: у початкових титрах фильмів, які розповсюджувала його фірма Laemmle Film Service, виконавців головних ролей називали поіменно, що у ті часи анонімних кіноакторів було нововведенням. У Голлівуді він робив зі своїх акторів та актрис "зірок", придумуючи їм, зокрема, гламурні імена та біографії.

Одна з провідних актрис Голлівуда Норма Ширер (на фото з Карлом Леммле) зіркою стала вже в іншій кінокомпанії, MGM, але її кар’єра в кіно розпочалася з епізодичної ролі в одному з фільмів Universal Studios. Леммле відчував потенційних зірок і знав, як їх розкрутити. Першими "продуктами" його "зіркового конвеєра" були легендарні Флоренс Лоуренс та Мері Пікфорд.

Після еміграції до США Карл Леммле не розірвав зв’язки з рідною Німеччиною і навіть відкрив у 1926 році німецький підрозділ студії. Приїздив він туди доти, поки націонал-соціалисти не оголосили його присутність на німецькій землі небажаною. На фото: у Берліні у 1929 році Карл Леммле (другий зліва) з донькою.

Карл Леммле спродюсував понад 400 фільмів. Продюсером антивоєнної драми "На Західному фронті без змін" (1930) був його син, Карл Леммле-молодший, якому Universal Studios дісталася як подарунок від батька. З обов’язками боса кіностудії молодший Карл не впорався, а ось екранізація роману Ремарка принесла кіностудії премію "Оскар", і ще один "Оскар" отримав режисер фільму Льюїс Майлстоун.

Фильм про "втрачене покоління", молодих чоловіків, які добровільно вирушили на фронт, натхненні шовіністичною пропагандою, у США став касовим хітом. У Німеччині "На Західному фронті без змін" сприйняли вороже не лише праві, які вважали драму образою честі німецького солдата. Продюсер та режисер були євреями - це викликало оскому у багатьох німців ще до 1933 року.

На початку 1930-х кіностудія Карла Леммле почала виробляти фільми жахів, які мали грандіозний комерційний успіх. Незабутні образи монстрів на кіноекрані створили Бела Лугоші у ролі Дракули та Борис Карлофф як Франкенштейн. Однією з перших у Голлівуді Universal Studios опанувала також жанр мультиплікації.

У 1936 році до американського консульства у Штутгарті ринув потік запрошень на ПМП для євреїв. Сторона, що запрошує, брала на себе зобов’язання компенсувати у разі необхідності витрати, пов’язані з їхнім перебуванням у Сполучених Штатах. Одним з тих, хто запрошував найактивніше, був Карл Леммле. Близько 300 єврейських родин зобов’язані йому своїм порятунком від знищення у концтаборах.

"Дядечко Карл" вкладав у кіностудію виключно власні, а не позичені кошти, розглядаючи Universal як родинний бізнес. За час Великої депресії і з переходом Голлівуда на звукове кіно фінансовий стан кіностудії сильно похитнувся. Леммле був змущений взяти кредит під права на студію, який не зміг віддати, тому втратив своє дітище у 1936 році.