Майже всі в Німеччині знають, що блакитні баки - для паперу і картону. Але мало кому відомо, що коробки для піци та папір для випічки викидати в них неможна - харчові відходи заважають процесу переробки. Навіть плакатний папір не може бути перероблений. До речі, процес переробки паперу застосовується в Німеччині давно: в 1774 році його розробив правознавець Юстус Клапрот (Justus Claproth).

Будь-хто, знайомий з правилами садового компосту, буде здивований, що може бути в коричневому сміттєвому баку: кухонні відходи, харчові відходи, садові і зелені відходи - в тому числі молочні продукті, м'ясо і риба або цитрусові. Все це обробляється в біогазових установках.

У жовтому баку збираються усі види пакувального матеріалу, такі як алюміній, пластик, пінопласт, харчові упаковки. В ідеалі упаковка повинна бути порожньою, але все ж таки залишки дозволені, тому, наприклад, упаковки від йогуртів мити не треба. Додатково обробляється тільки кращий матеріал, а решта спалюється для одержання енергії.

Замість жовтого баку пакувальні матеріали можуть також збиратися у жовті мішки. У багатьох містах також можна отримати жовту сумку від фірми, що віповідає за переробку відходів в кожному районі.

Чорний або сірий ящик призначений для залишкових відходів - підгузників, недопалків та іншого смердючого матеріалу. Однак, залишки фарби, люмінесцентні лампи або батарейки збираються окремо.

Батарейки можна віддати в прийомники в супермаркетах чи парфюмерно-галантерейних магазинах. В кожному місті також є системи збору таких відходів, іноді їх забирають прямо з дому. Справа в тому, що вони не можуть бути утилізовані з іншими відходами: при спалюванні батарейки будуть виділяти токсичні гази або, навіть, можуть вибухнути.

Якщо контейнери для сміття переповнені, працівники сміттєвозів можуть відмовитися приймати їх. Тому немає ніякого сенсу в складуванні сміття. Деякі люди закривають свої контейнери, щоб запобігти підкиданню в них сміття. Можна також замовити більший контейнер, але за додаткову платню.

Скляні відходи збирають за трьома кольорами: білим, коричневим і зеленим. Але якщо пляшка синя або жовта, то вона також належить до категорії зеленого скла. Проте розбите скло має збиратися окремо, бо буде заважати процесу рециркуляції. Кришки і корки варто зняти заздалегідь.

У деяких містах є баки для відходів зі скла для кожного будинку, плюс великий скляний контейнер в публічних місцях. Деінде є лише скляні контейнери, розташовані на перехрестях, автостоянках або біля гуртівень. Їх не можна наповнювати цілодобово. Баки мають свій "відпочинок" - після 8-ї вечора в будні, а також по неділях і в святкові дні викидати сміття не можна, щоб не створювати зайвого шуму.

Пляшки можна здати в магазин, повернувши за це платню. Зараз більшість супермаркетів мають автоматичну систему повернення пляшок. Однак, таким системам підходять не всі пляшки. Найчастіше вони приймають ті, які є в асортименті магазину.

Хто не повертає пляшки, залишає їх на вулиці біля смітників в якості пожертви. Нужденні можуть зібрати їх і здати, отримавши додатковий дохід. В місті Карлсруе є навіть додатковий пристрій, який робить неформальну систему передачі пляшок більш ефективною.

Деякі речі, безумовно, занадто громіздкі для смітників. У певні дні на муніципальних пунктах збору можна позбутися від нелюбимих диванів, пошарпаних ковдр або зламаних стільців. У Берліні також є спеціальні місця: там речі може забрати новий власник, але воні мають бути у більш-менш гідному стані.

Одяг та взуття не повинні потрапляти в звичайне сміття. Контейнери для старих речей є в кожному місті. Часто фонди і спілки збирають, переробляють і продають одяг. Втім, деякі просто залишають свої речі перед контейнером, де вони валяються як мокре і брудне сміття. Не так це задумувалося.

Всупереч заборонам, в Німеччині сміття не завжди викидається зразково. В цьому можна переконатися в міському парку в теплу пору року в понеділок уранці. У Берліні після вихідних в парках залишаються тонни сміття: пляшки, пластикові відходи, залишки пікників. У відповідь на це мерія встановлює там великогабаритні сміттєві баки.

Стереотип про німецьку охайність та педантичність повністю підтвердився, що помічаєш уже на виході з будинку. Німці, наприклад, суворо дотримуються правил сортування сміття і таким чином піклуються про чистоту довкілля. Перед кожним будинком можна побачити набір різнокольорових контейнерів: зелений - для біосміття, синій - для паперу, жовтий - для пластику, темно-сірий - для загальних відходів.

А це - контейнери для скляних пляшок. Один контейнер - для зеленого скла, інший - для коричневого й ще один - для білого. Кожен житловий квартал має такі контейнери. До речі, за пластикові пляшки беруть задаток. Щоб повернути гроші, порожню пляшку потрібно знову віднести в магазин. Там спеціальні контейнери-автомати обліковують здану тару й видають чек, який потім можна обміняти на касі.

Німці - украй раціональний і заощадливий народ. Це помічаєш навіть під час перетину вулиці. Часто світлофор спрацьовує лише тоді, коли до нього доторкнутись. Навіщо світлофор має даремно працювати, а рух транспорту зупинятися, якщо вулицю ніхто не переходить?

У німецьких містах помічаєш, що тут велосипед є повноцінним транспортним засобом. Бонн не є винятком. Хтось їде не велосипеді на роботу, хтось - на закупи або просто на прогулянку.

Водії автомобілів поважають велосипедистів і сприймають їх як рівноправних учасників дорожнього руху. А для зручності й безпеки пересування існують спеціальні велодоріжки. Авто, як правило, не заїжджають за розмічену лінію, й велодоріжки не запарковуються. Бонн навіть поставив собі за мету стати велосипедною столицею Німеччини.

Як жителі Бонна, так і гості міста можуть взяти велосипед на прокат. Для тих велосипедистів, які погано орієнтується в місті, встановлені спеціальні вказівники. Отже, велосипедистам і без карти не заблукати.

На вулицях Бонна помічаєш чимало людей з обмеженими фізичними можливостями. У місті намагаються максимально усунути бар'єри, які перешкоджають мобільності інвалідів. Для тих, хто пересувається на візках, майже всюди встановлені пандуси, а переходи мають не лише низькі бордюри, а оснащені ще й спеціальним тактильним покриттям для людей з вадами зору (фото).

Не дивно, що люди з обмеженими можливостями в Німеччині є повноправними членами суспільства. Ґюнтер Геґер уже не один рік працює в архіві Deutsche Welle. Його робоче місце оснащене спеціальною клавіатурою зі шрифтом Брайля і спеціальною програмою Screen Reader, яка розпізнає і читає вголос надруковані тексти. До речі, на роботу він дістається абсолютно самостійно.

Складається враження, що німці - дуже спортивна нація. Щодня - незалежно від того, ранок це, день чи вечір - можна зустріти людей на пробіжці.

Кажуть, що спорт - один із найкращих шляхів інтеграції біженців. Таким чином можна зав'язати нові знайомства, познайомитись з особливістю німецької культури і, звичайно, вивчити мову.

Кидається в очі, яке активне життя ведуть німецькі пенсіонери. У центрі Бонна часто можна побачити туристичні автобуси з людьми похилого віку з інших міст. Є чимало різноманітних курсів та клубів за інтересами для тих, хто вже завершив своє робоче життя. Багато хто просто, як на цьому фото, прогулюється парком.