Німецький письменник уперше був удостоєний премії в царині дитячої літератури імені Астрід Ліндгрен та отримає близько 500 тисяч євро. Вольф Ерльбрух (Wolf Erlbruch) - автор та ілюстратор таких відомих книжок, як "Ведмеже диво", "Леонард", "Дрозд фрау Маєр", "Качка, смерть і тюльпан", "Маленький кріт, який хотів знати, хто наробив йому на голову". В Ельбруха були більш ніж гідні попередники...

Жодна з німецьких книжок не перекладалась іншими мовами так часто, як збірка казок Якоба та Вільгельма Ґрімм (Jacob та Wilhelm Grimm), які почали виходити в 1812 році. В усьому світі відомі "Бременські музиканти", "Хоробрий Шевчик", "Хлопчик-мізинчик", "Горщик каші", "Король Дроздобород" і, звичайно, "Гензель і Ґретель", де сестра рятує брата від злої відьми.

Повість-казка Ернста Теодора Амадея Гоффманна (Ernst Theodor Amadeus Hoffmann) "Лускунчик і Мишачий король" була написана й опублікована в 1816 році у переддень Різдва. Її дія починається в різдвяний вечір, коли діти отримують подарунки. Балет Петра Чайковського за мотивами цього твору ставлять на сценах в усьому світі.

Гайнріх Гоффманн (Heinrich Hoffmann) був лікарем-психіатром. Він написав для свого маленького сина твір "Кудлатий Петер" - кілька повчальних історій у жанрі "шкідливих порад" про те, як дитина повинна себе поводити: слухатися дорослих, бути акуратною, не гратися з вогнем, не дражнити тварин.

Чорний гумор німецької дитячої класики не завжди зрозумілий і приємний батькам, але діти його обожнюють. Не випадково такими фантастично популярними є комікси Вільгельма Буша (Wilhelm Busch) про малолітніх хуліганів Макса і Моріца. У страшилках Буша злодіїв протикають парасольками, відрізають голови пустунам, мелють їх на борошно, підпалюють і затискають хвости кішкам і собакам... Не педагогічно?

Казка "Маленький привид" - одна із книжок німецького письменника Отфріда Пройслера (Otfried Preußler), яка перекладена безліччю мов світу. Її чарівний герой спить на горищі старовинного замку Ойленштайн, який став музеєм, і мріє побачити світ не вночі, а вдень.

Романи-фентезі Корнелії Функе (Cornelia Funke) давно стали світовими бестселерами. Але не всім відомо, що вона також є авторкою чудових казок для маленьких читачів. Одна з них - "Ліллі, Флоссе і Морський диявол" про пригоди дітей русалки, які шукають захований під водою скарб.

Книжки Еріха Кестнера (Erich Kästner) нацисти спалювали як такі, що "суперечать німецькому духові". Але "Еміль і детективи", "Кнопка і Антон", "Летючий клас" залишилися в історії літератури. Найвідоміша його книжка - "Дві Лотти" - розповідає про розлучених сестер. За її мотивами знято 24 фільми, у тому числі три німецькі та три американські, в одному з яких знялася юна Ліндсі Лохан.

Загальні тиражі книжок класика німецької дитячої літератури Міхаеля Енде (Michael Ende) становлять понад 20 мільйонів примірників. "Історія, кінця якої немає" і "Момо" були кілька разів екранізовані. І все-таки незвичайні пригоди Джима Ґудзика і машиніста Лукаса, які почалися після того, як жителі країни Медландії отримали посилку з маленьким хлопчиком всередині, є найпопулярнішими.

Пауль Маар (Paul Maar) - прозаїк, драматург та ілюстратор - почав писати повісті про витівки веселого рудого хлопчиська з п'ятачком замість носа у 1970-тих роках. Історії про Суботика (німецькою мовою - Sams) не лише захоплюючі, але й чудово підходять для розвиваючих занять у дитячому садку і молодших класах школи.

Червона Шапочка не завжди була невинною білявкою. Спочатку вона була значно старшою, аніж у версії братів Ґрімм. Навіть хепі-енд з'явився лише у німецькій версії. Історія ж Червоної Шапочки починається у Франції...

"Лягай зі мною", - запрошує Вовк Червону Шапочку до ліжка. Вона скидає одяг та йде до нього. Прозорий натяк на секс. Уперше Шарль Перро написав "Червону Шапочку" у 1697 році, потім з'явилися гравюри Гюстава Доре. Тоді цю історію розповідали при дворі, як попереждення від звабників.

Історія кокетливої французької Червоної Шапочки у 1729 році прийшла і до Великобританії. Проте у ній не було щасливої кінцівки - і дівчину, і її бабусю з'їдав вовк. І все. Жодного Мисливця, жодного порятунку. Типовим для англійської Little Red Riding Hood є й те, що вона носить червону накидку з капюшоном, а не капелюшок.

Перша німецька "Червона Шапочка" створена не братами Ґрімм, а письменником Людвіґом Тіком. Авторові-романтику не подобалася трагічна кінцівка у французів, тому він додав Мисливця - рятівника історії. У 1812 році брати Ґрімм зробили героїню невинною маленькою дівчинкою, позбавивши історію будь-якого сексуального підтексту.

Червона Шапочка стала популярним брендом у Німеччині та по всій Європі. Її історію зображали на листівках та виставляли у вітринах. І зараз маленька мила дівчинка у червоному капелюшку прикрашає рекламні борди та етикетки шампанського, сиру чи шоколаду. .

Дотепер тема Червоної Шапочки не виходить з моди - та знову і знову переосмислюється. Жоффруа де Пеннар у дитячій книзі "Червоний капелюшок" змалював впевнену у собі дівчину, яка не боїться йти на вовка голіруч. За цим - сучасний образ дитини: виховувати вже треба не послух, а впевненість у собі та наполегливість.

Утім, у 1980-х було геть інакше. Тоді було в моді ненасильницьке виховання. І охочий до крові Вовк не пожирав Червону Шапочку, а лише контролював її, прив'язавши мотузку до ноги. Як тут, у французькому виданні Лоранса Батіня та Бруно де ля Салля.

У 1990-і все пійшло іншим шляхом. Сьогодні знову виглядає допустимою радикальна фантазія на тему "Червоної Шапочки" у версії Беттіни Баєрль ("Без пощади!", 1993) - гостра та нецензурна. Виявляєтсья, французьке сексуальне коріння історії ніде не поділося.

У версії художниці Бурґі Кюнеманн, яка працює і з казками, Червона Шапочка стає злочинцем та просто збиває на машині вовка, якому й без того загрожує вимирання.

В іншій версії мисткиня Кюнеманн проводить паралелі між "Червоною Шапочкою" та Гітлером - він називає себе "Дядько Вовк", а вона, як і у французькій казці, обожнює його маскулінність.

Є і версія "Червоної Шапочки" геть без оціночних суджень. Мисткиня Варя Гонеґґер-Лаватер у 1960-х змалювала історію лише крапками. Абстрація допускає усі можливі та неможливі фантазії довкола Червоної Шапочки та робить казку доступною для людей різних культур та поколінь.

Коли у серпні 1914 року Європа - а за нею і весь світ - вступили у війну, це не оминуло і тодішнє юне покоління. Зрештою, на цю війну пішли батьки та брати, які змушені були залишати свої родини. Отже, не дивно, що чимало книжок для дітей та юнацтва того часу оповідали про війну. Хоча подавали її не скрізь однаково.

Це яскраво демонструє виставка "Дитяча книжка пояснює війну" у тройсдорфському музеї поблизу Бонна. Вона зібрала у своїх залах майже 200 книжок, брошур та репродукцій. "Є література для всіх вікових груп ура-патріотичного характеру, яка роздмухувала війну. Але є й поміркованіші книжки, котрі радили не забувати, що і вороги є людьми", - розповідає кураторка виставки Карола Польманн.

Експонати охоплюють порівняно великий проміжок часу - від кінця німецько-французької війни 1871 року до захоплення влади Гітлером у 1933-му. Завдяки цій перспективі чітко видно, як воєнна література змінила свідомість щонайменше одного покоління. І все ж акцент зроблено на чотирьох роках Першої світової. На фото: "Весела дитяча книжка" 1916 року. Гумору в цій літературі насправді малувато…

Узагалі-то британці відомі своїм чорним гумором. Це притаманно і дитячим виданням. "Але у часи війни, - Клаудіа Польманн ділиться враженнями від прочитання численних книжок,обраних для виставки, - гумор, схоже, зійшов нанівець на тлі усіх тих жахіть. А для дитячої літератури це втрата".

Багато книжок для дітей мають грайливий характер, як-от французька книжка про Червону шапочку. Головна героїня тут символізує Францію, яка спільно зі своїми друзями Бельгією та Англією борониться проти злого вовка Німеччини. У німецьких дитячих книжках також замальовувалися ігри у війну (на фото), причому перемога у ній зазвичай давалася легко.

У війну грали не лише книжкові персонажі. На цю тему створювалися настільні ігри, як, наприклад, ця дитяча карткова гра у "Чорного Петра із Сербії". Не обов'язково за цим стояли пропагандистсько-виховальні мотиви, частенько діяв звичайний комерційний інтерес. Видавництва швидко збагнули, що на війні можна непогано підзаробити.

Книжки читалися не лише вдома, у школі вчителі налаштовували молодь на війну патріотичним вихованням. Утім, бувало, що уроки скасовувалися, оскільки у школі облаштовували лазарет, або ж через те, що закінчувалося вугілля та дрова для опалення будівлі. Дітки ж замість навчання залучалися до воєнної економіки та відправлялися, наприклад, на польові роботи.

Велика частина воєнної літератури мала апелювати до прагнення молодих людей до пригод і, відповідно, орієнтувалася - у дусі гендерних уявлень тієї епохи - передусім на хлопчиків. Однак і дівчатка були цільовою групою. Для них друкувалися книжки на тему так званого "внутрішнього фронту" - історії про дітей, які бачать наслідки війни у тилу.

"Часом художникам доводилося працювати дуже швидко, коли від них вимагалося проілюструвати конкретні битви", - розповідає дослідник дитячої книжки Фрідрих Геллер. При цьому висока якість французьких видань вражає. На фото: напад німецьких військ на Бельгію, у французькій дитячій книжці зображується у вигляді німецького чобота, який розчавлює маленький Льєж.

У численних брошурах та на рекламних плакатах зображали у тому числі й дітей - як-от на цьому плакаті 1915 року випуску. Текст під картинкою: "Ми не дамо заморити себе голодом". Доброчинна організація у такий спосіб закликала робити пожертви на харчування малолітніх. Оскільки не слід забувати: діти знали війну не лише із книжок - вони щоденно із нею стикалися.

Чим довше тривала війна, тим сумнішими ставали картинки у творах для дітей та юнацтва. Література 1917-1918 років дуже контрастує із "веселими" історіями про війну, в яких герої швидко здобувають перемогу. Принаймні у деяких публікаціях цього часу вже дається реалістична картина проявів жорстокості цієї першої технологічної війни із застосуванням отруйного газу та танків.

Народжується і пацифістська література - навіть якщо й у малому обсязі. Очевидно, і автори дитячих книжок вже втомилися від війни і прагнули миру. У французькій публікації "Реймський собор" змальовано мрію про ідеальний світ, у якому зруйнована церква - символ німецького варварства у Франції - повстає із попелу та об'єднує народи.

11 листопада 1918 року німецька імперія нарешті підписує Комп'єнське перемир'я із Францією та Англією. Однак мир протримався недовго. Багато юнаків, які упродовж Першої світової читали дитячі книжки, у 1939-му пішли солдатами на війну.

"Якщо я дитиною постійно отримував певні образні враження, тоді, напевно, вони впливають і на мою свідомість як солдата або військового, - припускає дослідник Геллер. - Силу картинок та текстів не можна недооцінювати".