Напередодні відкриття української програми театрального фестивалю Heidelberger Stückemarkt на сцені одного з театрів міста виступили учасниці гурту Dakh Daughters. Жанр, у якому працюють, вони називають "фрік-кабаре". Гурт виник у київському Центрі сучасного мистецтва ДАХ у 2012 році. Кожен їхній виступ - не просто концерт, а музична вистава, адже всі семеро учасниць - актриси.

Митець Антон Романов спеціально для фестивалю підготував перформанс "Russisch auf Ukrainisch" ("Російська українською"). Червоні літери на папері він вивів власною кров'ю. Романов родом із Сімферополя. Анексія Криму Росією змусила його виїхати до Києва, але киянином він, за власними словами, не став. "Крим завжди був, є і буде моїм домом", - розповів митець DW.

У документальній виставі "Де Схід?" актори Театру переселенця розповідають про те, що пережили особисто. У Гейдельберзі монологи читали Алік Сардарян (боєць Національної гвардії України) та Наталія Ворожбит (на фото - драматургиня, авторка сценарію кінофільму "Кіборги"). Сардарян вразив публіку розповіддю про свій досвід солдата і санітара. Ворожбит - історією про фронтову любов.

"Вистава-плач, в основу якої покладено уривки з різних творів, співзвучних історичним подіям (…) в Україні". Так "Собачу будку" описують у програмі фесту. Режисер Владислав Троїцький розповів, що спершу вона називалася "Едіп" (за Софоклом). Текст не раз актуалізовували, тож від "Едіпа" донині лишилися лише хорові співи. "Собача будка" - про свободу, страх, гніт… Багато символів, багато смислів.

Молоді драматурги та актори розповідають про труднощі театральної діяльності в Україні та досвід участі в театральних резиденціях за кордоном (за програмою European Theater Convention). Лишатися на батьківщині чи робити все, щоб виїхати за кордон? Це лише одне з питань, про які йдеться в документальній виставі режисера Павла Юрова за текстами Юлії Гончар.

Що буде, якщо в одній палаті лікарні опиняться двоє ветеранів Другої світової війни: один воював у складі радянської армії, а другий - УПА? Вийде "специфічна комедія", від якої захочеться і сміятися, і плакати. Вистава про конфлікти пам'яті в Україні, які досі не втрачають гостроти. П'єсу написав Павло Ар'є, поставив Станіслав Жирков.

"Так что скажешь, девушка, есть Бог или нет?" - "А хто ж його відміняв?" - "Как кто? Советская власть". П'єса Наталії Ворожбит, яку поставив Андрій Приходько, закривала українську програму на фестивалі в Гейдельберзі. Пронизлива історія про те, як українське село спустошували "советская власть", колективізація і Голодомор.

У рамках фестивалю відбувся конкурс молодих драматургів - окремо для німецько- і українськомовних. В українській частині конкурсу брали участь п'єси "Лора" Оксани Савченко, "Північне сяйво" Володимира Снігурченка і "Екологічна балада" Ольги Мацюпи. Перемогла Ольга Мацюпа із п'єсою про екологічну катастрофу й корупцію в Карпатах. Її поставлять у Львівському драматичному театрі імені Лесі Українки.

Heidelberger Stückemarkt (Гейдельберзький ринок п'єс) - платформа для сучасної німецькомовної й міжнародної драматургії. Цей театральний фестиваль проводять із 1984 року. Починаючи з 2001-го на ньому презентують театральну програму ще й країни-гості. Фестиваль пропонує простір для дискусії між драматургами, режисерами та публікою про сучасні п'єси і нову театральну естетику.

У мальовничому містечку Бад-Лаухштедт Йоган Вольфґанґ Ґете у 1802 році побудував театр у відповідності до своїх уявлень. Будівля театру була оснащена найсучаснішою на той час сценічною технікою, яка дозволяла змінювати декорації та рівні сцени під час спектаклю. Сьогодні в театрі можна подивитися драматичні вистави, оперу та балет.

"Своє" місто Путбус нащадок давнього князівського роду Вільгельм Мальте І звелів побудувати на північнонімецькому острові Рюген. Як і має бути в кожному порядному місті, 1821 року у острівній резиденції відкрився театр. 1998 року, після багаторічного маштабного ремонту, будівля засяяла по-новому. Відтоді більше 300 вистав щорічно тішать душі театралів.

Палацовий театр у стилі рококо, побудований у 1752 році в Шветцинґені, - найдавніший з багатоярусних театрів Європи, що збереглися до сьогодні. Театр вирізняється чудовою акустикою та унікальною сценою. Коли її задня стіна розчиняється - перед глядачами "оживає" декорація - панорама розкішного парку. Найважливіша подія року в театрі - осінній фестиваль Моцарта.

Театр у Людвіґсбурзі побудували у резиденції герцогів (згодом королів) Вюртембергських. За наказом короля Фрідріха І у 1812 році глядацьку залу театру оформили в стилі класицизму. До наших днів майже цілком збереглися оздоблення та сценічна техніка старовинної будівлі, так само як і розкішна люстра, яка піднімається перед спектаклями, щоб не заважати глядачам верхніх ярусів.

Наймасштабніший палацовий комплекс епохи раннього бароко у Німеччині - Фріденштайн у місті Ґота відіграв вирішальну роль в історії театрального мистецтва. Тут розташовано найстаріший бароковий театр світу, названий на честь видатного німецького актора Конрада Екгофа. Його відкрили у 1681 році.

У своїй літній резиденції Нойбранденбург побудував театр і герцог Мекленбурзький Адольф Фрідріх ІV. У 1797 році двері фахверкової будівлі відчинилися. Найстаріший драматичний театр Мекленбурга дивом пережив бомбардування і пожежі Другої світової війни. На початку 1990-х років його відреставрували, і сьогодні сюди знову приходять глядачі. Правда, зала вміщує не більше 190 відвідувачів.

Саксонського герцога Ґеорґа ІІ назвали "театральним герцогом". Мейнінгенським театром займався він особисто, і саме під його керівництвом спектаклі припинили бути бенефісом зірок та примадон. У театрі створили чудовий ансамбль, відпрацьовували масові сцени, усе у виставах відповідало єдиному задуму. 280 оригінальних декорацій ілюструють розвиток театрального мистецтва.

Аматорський театр - частина архітектурного ансамблю палацу Кохберг із пишним парком навколо. Маєток неподалік від Веймара за часів Ґете належав Шарлотті фон Штайн, яка і організувала тут театр. Будівля зведена у 1800 році розрахована лише на 75 глядачів. І зараз, після її реставрації, влітку тут дають вистави для туристів.

Байройтський фестивальний театр - імовірно, найвідоміший театр Німеччини. Його побудували у 1872-76 роках під керівництвом самого Ріхарда Ваґнера. Під його ім’ям тут щорічно проходить фестиваль, репертуар якого складають опери видатного німецького композитора.

Актори цього театру в Кельні - ляльки - символ "типових" городян давніх часів. Серед них - власне пустун Хеннесхен, його подружка Бербельхен, простак Тюннес і пройдисвіт Шель. Театр "для глядачів великих та малих, а також для всієї родини" засновано 1802 року, він і по сьогодні робить аншлаги.