�кументальних фільмів не траплялося вже майже 50 років. До того ж, уперше в США касовий збір документального фільму склав понад 100 мільйонів доларів.

Попри такий успіх, німецькі критики відреагували стримано на новий фільм Майкла Мура і закинули йому, що режисер є чистої води пропагандистом. Безперечно, фільми Майкла Мура є політично заангажованими, в них чітко проглядається власна думка творця. Однак він, як ніхто інший, вправно поєднує розважальний зміст з критичною складовою. На початку стрічки Мур коротко зображає настрій у США після сумнівної перемоги на президентських виборах Джорджа Буша, коли його інавгурація супроводжувалася численними протестами. Ось як про це було сказано у фільмі:

“Жоден президент не переживав щось подібне у день своєї інавгурації. Та й протягом наступних восьми місяців справи у Дж.В. Буша йшли не найкращим чином. Він не міг призначити своїх суддів, мав труднощі з просуванням своїх законів і втратив республіканську більшість у сенаті. Соціологічні опитування вказували на зниження його рейтингу. Вже тоді він створював враження президента, котрого не оберуть на повторний строк. Оскільки його справи йшли погано, він зробив те, що зробили б ми усі за таких обставин: пішов у відпустку. За даними газети ”Вашингтон Пост”, за вісім місяців перебування на посаді – до 11 вересня 2001 року – Джордж Буш пробув 42 відсотки часу у відпустці.”

Мур показує президента під час риболовлі, чи гри в гольф у лісі, чи на своєму ранчо. І пускає відповідний ”попсовий” музичний супровід. При такому монтажі картинок та звуку режисер може бути впевнений, що викличе посмішку в глядача. Звісно, час від часу Майкл Мур показує все занадто спрощено, однак вражає, яким буденним, безпомічним та недосвідченим може виглядати один з наймогутніших чоловіків планети. У ключовій сцені, що відбувається 11 вересня 2001 року, бачимо його в школі, як він гортає дитячу книжку, хоча на той час йому вже було відомо про теракти в Нью-Йорку. Сім довгих хвилин американський президент не робить нічого. Буш виглядає геть самотнім, і у глядача навіть виникає бажання поспівчувати йому. Утім, Майкл Мур не дає можливості картинкам говорити самим за себе і коментує їх на свій кшталт:

“Не знаючи, що він має робити, не маючи поблизу нікого, хто сказав би йому, що робити, без тілоохоронців, які кинулися б до нього та забрали б його у безпечне місце, Буш просто далі сидить поміж дітей і читає їм книжку ”Моє любе козенятко”. Майже сім хвилин проходять без жодних дій з його боку. Коли Буш сидів у цьому класі в Флориді, він, мабуть, себе запитував: можливо, треба було частіше ходити на роботу?”

При всій критиці стилю фільму в ньому переважають деталі та висловлювання, котрі змушують замислитися. Так, наприклад, Майкл Мур показує, що терористичний напад не відбувся просто так, що було урізано фінансування секретних служб і адміністрація Буша використовувала страх перед тероризмом у своїх цілях. Торкаючись теми війни в Іраку, Мур чітко називає тих, хто на цьому заробляє, і показує, яку потужну підтримку отримує Буш від нафтового лоббі.

Фільм Майкла Мура ”Фаренгейт 9/11” є антибушівським фільмом, але він не є антиамериканським. Постановник фільму показує консервативну демократку, яка спочатку дуже патріотично виступає на підтримку війни в Іраку, однак потім втрачає сина і починає сумніватися. Наприкінці фільму Майкл Мур повертається до властивого йому полемічного стилю інтерв”ю і запитує конгресменів США, що вони відповіли б на пропозицію послати до Іраку власних дітей.

“Фаренгейт 9/11” є важливим фільмом, знятим передусім для американців, а не для європейців. Спочатку стрічку навіть не хотіли пускати в американський прокат (потужний концерн “Дісней” заборонив своїй дочірній компанії “Мірамакс” показувати цей фільм). Проблема у тім, що американські інформаційні мережі, які належать великим медіаконцернам, часто викидають за кадр частину правди, наприклад, про загиблих солдатів чи труни, в яких їх повертають на батьківщину. Тому такі полемічні та в”їдливі фільми, як “Фаренгейт 9/11”, безперечно, потрібні.