"Коли у Мюнхені відбувся показ німої стрічки про Шевченка, люди просто плакали, був значний емоційний підйом. Після того пішов поголос, нас почали запрошувати всюди", - розповідає DW організаторка туру Вікторія Щербань. Так Берлін став п'ятим містом, у якому відбувся показ фільму режисера Петра Чардиніна "Тарас Шевченко" виробництва 1926 року. У німецькій столиці стрічку демонстрували у театрі "Панда" за підтримки Українського кіноклубу Берліна.

Однак ідея проекту має не німецьке, а українське походження. Рік тому режисер Євген Степаненко наново перекроїв тригодинну фільм-біографію Кобзаря: із фрагментів чорно-білої стрічки він створив нову скорочену версію. Озвучити німий фільм "наживо" взявся український фольклорний гурт "Гуляйгород".

Шевченкові фольклористи

"Від моїх друзів, "Гуляйгорода", які є улюбленцями у нас в Баварії, я довідалася про цей проект і зрозуміла, що це саме те, що ми маємо показати сьогодні в Німеччині", - пригадує Вікторія Щербань. Вона вже більше двадцяти років мешкає у містечку Шлірзее, що поблизу Мюнхена, та опікується популяризацією української культури.

"Мені дуже хотілося, щоб це був саме "живий" Шевченко, а не той ідеологізований революціонер-атеїст. І "Гуляйгородові" це вдалося, бо вони не просто співаки, а етнографи і фольклористи, вони знають кожне українське село та відмінності народного співу", - зазначає організаторка.

"Десь додали жарту, десь додали сліз"

Та навіть досвідчених фольклористів фільм "Тарас Шевченко" змусив знову піднімати архіви. "Завдання було підживити німий фільм піснями з України, тієї, у якій жив Тарас Шевченко, або награваннями, які він ймовірно міг би чути, - пояснює DW учасниця гурту "Гуляйгород" Ірина Барамба. - Ми десь додали жарту, десь додали сліз".

Спеціально для цього фільму скрипалі гурту вивчили пісні з архівних записів, зроблених на Кубані. "Однак 90 відсотків пісень - все ж таки наша робота, - розповідає лідер гурту Сергій Постольников. За його словами, репертуар формувався за результатами етнографічних експедицій. "Ми самі їздили, вишукували та записували скрипалів, сиділи біля бабусь та дідусів. До речі, склад троїстих музик - дві скрипки та бубон, який ми використали, - також побутував у Центральній Україні", - додає він.

Озвучена класика

Берлінська публіка кіно-музичний експеримент оцінила схвально. "Зовсім не заважало, що фільм був німий, - розповідає DW по закінченні показу колишня киянка Маша Мільченко, яка вже 15 років проживає в Берліні. - Ті рядки з віршів, які показували, ми всі знаємо напам'ять, ми знаємо, що саме стоїть за кожним віршем, коли він був написаний". Однак сам фільм, на думку Мільченко, має "радянський присмак".

"Дуже цікаво, що відновлюється чи виникає заново така традиція, коли сучасники повертаються до української кінохроніки і створюють автентичну "озвучку" для неї", - ділиться враженнями студентка берлінського вишу Євгенія Стрижакова. Адже минулого року у межах "Берлінале" публіка німецької столиці вже мала можливість переглянути фільм Олександра Довженка "Земля" у музичному супроводі гурту "Дахабраха", додає вона.

На Берліні українські фольклористи зупинятися не збираються. За словами організаторки туру, вже за деякий час музичні кінопокази відбудуться і в інших містах Німеччини.