1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Хай вічно живе Бретань! А мова?

19 березня 2010 р.

Раніше дітей, які говорили бретонською, дражнили. Нині працює близько сорока шкіл, де викладання ведеться регіональною мовою. Бретонська продовжує жити.

Фортеця на острові Бель-ІльФото: DW

Свято "Ноз" є типовим бретонським нічним гулянням. Влітку бретонці щочетверга влаштовують танці на площі перед маяком у селищі Бангор, що на найбільшому бретонському острові Бель-Іль. Перед невеличкою сценою в останніх променях сонця, що поступово занурюється в океан, танцює близько 200 осіб; традиційно люди утворили велике коло.

На сцені грає добре відомий серед бретонців гурт “Арвест”. До репертуару належать як традиційні бретонські пісні, так і власні композиції. “Ми співаємо про сьогодення, про актуальні суспільні проблеми - але все виключно бретонською мовою”, - розповідає Ів Жеґо. Ян Рауль, другий фронтмен гурту, додає: “Бретонську ми вивчили вже після закінчення школи. Це було трохи запізно, але нам захотілося опанувати мову наших дідів”. На думку юнака, бретонська більш музична, ніж французька.

Мова старшого покоління

У публіці, однак, далеко не кожний розуміє бретонські тексти пісень “Арвест”. Згідно з дослідженнями, типовим носієм бретонської сьогодні є пенсіонери, які живуть на північному заході Франції, і які вживають бретонську майже лише вдома. Максимально 200 тисяч осіб ще володіє регіональною мовою. 1970-го року таких було ще півмільйона, говорить Розен Мілін. Ця бретонка працює у Фонді колишнього французького президента Жака Ширака, де вона керує програмою захисту мов, над якими нависла загроза зникнення. Тепер Розен бореться за збереження бретонської.

Під час свята "Ноз"Фото: DW

Але й про Розен не скажеш, що бретонська є для неї рідною: “Мої батьки змушені були вивчати в школі французьку. Раніше вони говорили тільки бретонською”. Батьки Розен належать до покоління, яке зазнало наруги лише за те, що не володіло французькою. Тому до дітей вони зверталися винятково французькою, аби над ними більше ніхто не насміхався. Між собою, однак, батьки продовжували спілкуватися бретонською. “Так і я тоді дещо запам'ятала”, - згадує Розен. Тепер вона продовжує вивчати мову своїх батьків.

Починаючи від кінця 19-го століття, центральний французький уряд систематично утискав і забороняв бретонську. Лише 1977-го року відкрилася перша школа, викладання в якій велося цією регіональною мовою. Тим часом нараховується вже майже сорок таких шкіл, в яких вчиться понад три тисячі дітей. Також у деяких муніципальних школах викладання ведеться сьогодні двома мовами. Однак молоде покоління не встигає компенсувати ґенерацію носіїв мови, які поступово вмирають.

П'єр Галлен, автор антології ділакету на острові Бель-ІльФото: DW

Позбутися іміджу застарілої мови

На острові Бель-Іль уже майже ніхто вільно не володіє бретонською, каже Пьєр Ґаллен. Двадцять років тому після виходу на пенсію він уклав антологію типового для острова діалекту. “Таким чином я хотів зберегти сліди історії на Бель-Іль”.

Як би це парадоксально не звучало, але бретонську, попри всі проблеми, не можна назвати музейною мовою. Вона прямо таки зразково привласнює сучасну термінологію. Наприклад, телефон у перекладі з бретонської називається “голос, що далеко сягає”. І все ж таки спроби гурту “Арвест” розбуркати в людях за допомогою своїх текстів любов до бретонської нагадують швидше Сизифову працю.

Автор: Сюзанне Краузе / Володимир Медяний
Редактор: Наталя Неділько

Пропустити розділ Топтема

Топтема

Пропустити розділ Більше публікацій DW

Більше публікацій DW