«Ставлення до хвороби суб’єктивно важливе для кожного. Митці віддзеркалюють хворобу як і інші, але в них більше шансів реалізувати себе при цьому. Коли страждає письменник, він щось пише і на душі стає легше. Письменнику простіше, ніж звичайним людям, які просто лежать хворі в ліжку й борються з поганими думками. Мистецтво і терапія сильно пов’язані. При психічних хворобах часто використовують музику чи малювання як засіб оздоровлення», -

каже Йохен Боберг – один з організаторів виставки під назвою «До болю геніально» в західнонімецькому місті Дюссельдорфі. Там виставлені роботи дев’ятьох митців різних епох та розповідається про те, як вони ставилися до своїх хвороб. Простому глядачеві не завжди помітно, що митець був хворий, як наприклад, німецький художник ХV-XVI століть Альбрехт Дюрер. У нього була малярія.

«У Дюрера на одній картині є жовта пляма – символ болю, від якого він потерпав. Він потім відправив цю картину своєму лікарю. Лише картини, які він намалював, коли він був смертельно хворим, мають апокаліптичний характер, вони більш жорсткі, більш критичні. Хвороба надає Дюреру інший погляд на світ. Але він не робить хворобу темою своїх картин».

Однією з причин цього експерти називають час, у який жив Дюрер: у Німеччині XVI століття хвороба вважалася покаранням Бога. Хворі були поза межами суспільства. Не дивно, що Дюрер не хотів виставляти свою хворобу громадськості. Лише від середини ХІХ століття митці почали відображувати власні хвороби у своїх творах.

«Це суб’єктивне відображення світу. Це феномен сучасності. Божевілля й геній – це буржуазні терміни, мета яких – підняти митця над суспільством. Ґете напевне був генієм, але не був божевільним. Шиллер був молодим і агресивним, але не божевільним».

На початку ХХ століття була ціла низка публікацій про хворих митців. У віршах німецького поета Гельдерліна знаходили «шизофренічні відхилення». Поет-експресіоніст Ґоттфрід Бенн писав, що «найбільша частина мистецтва – це твір психопата». В роботах сучасних митців теж намагаються знайти сліди душевної чи фізичної хвороби. При детальному вивченні, ці припущення не завжди виправдані. Йохен Боберг:

«Існує дуже багато можливостей зробити неправильні висновки. Справді, хвороба обмежує можливості митців. Коли Матіс захворів, він більше не міг малювати і почав вирізати ножицями. Через хворобу йому довелося змінити медіум, але це не означає, що його мистецтво отримало імпульс в іншому напрямку. Просто йому довелося інакше працювати».

Геній не потребує хвороби, щоб проявити свою геніальність, каже Боберг. Але хвороба може дати імпульси, від яких виникають дуже особливі твори.

За матеріалами кореспондентів