Дві студентки медицини з університету Кабула разом зі своєю професоркою (на фото праворуч) розглядають гіпсовий зліпок частини людського тіла. Фотографію було зроблено в 1962 році. Тоді було само собою зрозумілим, що жінки брали участь в громадському житті Афганістану, а також мали доступ до освіти.

Дві по-західному вдягнені жінки у жовтні 1962 року виходять зі студійної будівлі радіостанції "Радіо Кабул" в афганській столиці. Після того, як у середині 1990-тих років владу у країні захопили фундаменталісти з "Талібану", жінки змушені були закрити волосся хусткою та вдягти бурку.

У середині 1970-тих років студентки Політехнічного університету в Кабулі були абсолютно звичайною картиною. Років 20 потому жінки більше не мали права там навчатись. Усе змінилось після падіння "Талібану" в 2001 році. І з січня 2003-го у конституції країни записано, що жінки мають рівне з чоловіками право на освіту.

Радянська викладачка проводить заняття у Політехнічному інституті в Кабулі - і розповідає афганським студенткам та студентам про тогочасне становище комп’ютерних технологій. Протягом десяти років постійної війни в афганських вишах працювало багато радянських викладачів.

Невимушене спільне дозвілля знайомих дівчат і хлопців: студенти у Кабулі в 1981 році. Два роки до того радянські війська увійшли на територію країни. Радянська інтервенція вилилася в десятирічну війну - після відходу радянських військ до влади в країні прийшов "Талібан".

Афганські дівчата в середній школі в Кабулі за часів радянської інтервенції. Після приходу до влади "Талібану" 1996 року дівчата були відсторонені від занять, а жінкам було відмовлено в доступі до освіти. Вони також не мали права брати участі у професійному житті та не могли займатись якоюсь роботою.

Мати з дітьми на вулиці Кабула: у вільному одязі та без хустки на голові. Такі картини, як ця, досі можна нечасто побачити в Афганістані. Навіть через 15 років після повалення влади "Талібану" жінки в Афганістані борються за рівність у суспільстві, де домінують чоловіки. Лише один приклад: у всій країні є тільки одна жінка-водійка таксі.

Тисячі людей, здебільшого із Сирії, вирушили у небезпечну подорож до Європи у 2015-2016 роках, тікаючи від війни. Близько 10 тисяч біженців залишаються на островах Лесбос, Хіос та Самос. З січіня до травня цього року зафіксовано понад 6 тисяч нових шукачів притулку.

У 2015 та 2016 роках понад мільйон людей намагалися дістатися Західної Європи з Греції або Туреччини так званим "балканським маршрутом" - через Македонію, Сербію та Угорщину. Потік біженців зупинився лише із офіційним закриттям цього шляху, і фізичного перекриття кордонів. Нині більшість біженців обирають небезпечний середземноморський маршрут з Лівії до Європи.

Ця світлина вразила світ. Тіло трирічного хлопчика Айлана Курді з Сирії викинуло на пляж у Туреччині у вересні 2015-го. Фотографія швидко розлетілася соціальними мережами і стала символом кризи біженців. Європа більше не могла залишатися осторонь.

Встигнути останньої миті: тисячі біженців намагаються втиснутися у переповнені автобуси та потяги в Хорватії після того, як стало відомо про майбутнє закриття маршруту через Європу. У жовтні 2015-го Угорщина закрила свої кордони та встановила контейнерні табори, де біженці могли перебувати під час процесу надання їм притулку.

Угорська журналістка стала героїнею скандалу після того, як у вересні 2015 поставила підніжку сирійському біженцю, який намагався втекти від поліції неподалік кордону. На піку кризи ставлення до біженців погіршилося. У Німеччині збільшилася кількість нападів на притулки.

Офіційне закриття "балканського маршруту" в березні 2016 року призвело до загострення ситуації на КПП. У складному становищі опинилися тисячі біженців, з’явилися повідомлення про насильство. Багато хто намагався обійти прикордонні пункти, як ось ці біженці на межі Греції та Македонії невдовзі після закриття кордонів.

Хлопчик у крові та пилюці: фотографія п’ятирічного Oмрана шокувала світ у 2016-му. Вона стала символом жаху громадянської війни у Сирії та страждань людей. Рік потому в мережі з’явилися нові світлини хлопчика, на яких він був набагато щасливішим. Прибічники Башара Асада назвали торішнє фото пропагандистським.

Сирійський чоловік несе доньку під дощем на грецько-македонському кордоні в Ідомені. Він сподівається, що у Європі його родина буде в безпеці. Згідно з Дублінською угодою, про притулок біженці можуть просити в першій країні в'їзду. Багатьох з тих, хто рушив далі, відправляють назад. Найбільше навантаження - на Грецію та Італію.

Німеччина залишається головним пунктом призначення біженців, попри те, що законодавство щодо надання притулку посилили. Жодна з європейських країн не прийняла стільки шукачів притулку, як Німеччина - 1,2 мільйона з початку кризи. Канцлерка Анґела Меркель була іконою для багатьох з тих, хто приїхав сюди.

На півночі Франції влада розчищає сумнозвісні "джунглі" - табір біженців в Кале. Під час евакуації у жовтні 2016-го там спалахнула пожежа. Близько 6,500 мешканців табору розселили в інших притулках у Франції. Через півроку благодійні організації повідомили, що біля Кале живе багато безпритульних неповнолітніх біженців.

Рятувальні судна постійно перебувають у пошуках човнів з мігрантами, які зазнають лиха. Попри надзвичайну небезпеку під час їхньої подорожі багато біженців, рятуючись від бідності або конфліктів у своїх країнах, сподіваються на краще майбутнє в Європі. Переповнені човни часто перекидаються. Лише у 2017 році внаслідок цього загинули 1,800 людей, торік - 5,000.

Сотні тисяч біженців зі Субсахарської Африки та Близького Сходу чекають на перетин Середземного моря у лівійських таборах. Контрабандисти та торгівці людьми налагодили тут свій бізнес. Умови у таборах катастрофічні, наголошують правозахисні організації. Свідки повідомляють про рабство та примусову проституцію. Все ж, мешканці таборів не полишають мрії приїхати до Європи.