Розпочалася Тридцятирічна війна через конфлікт між католиками й протестантами навколо свободи віросповідання. Вже незабаром з'ясувалося, що католицька Франція й протестантська Швеція, які на той час були найбільшими європейськими країнами, мали політичні підстави втрутитися у війну: обидві країни прагнули посилити свій вплив у центрі Європи й обмежити силу германського імператора. А німецькому імператору доводилося побоюватися не лише втручання європейських країн у свої справи, але й враховувати інтереси удільних князів, що прагнули розширити свою автономію.

Європа трьох християнських конфесій

Тридцятирічна війна зачепила, головним чином, північ і схід Німеччини, причому ці райони зазнали жахливого спустошення. Але в підсумку ця війна забезпечила католикам, лютеранам і кальвіністам свободу віросповідання, яку їм гарантував ще Аугсбурзький релігійний мир, угода, підписана 1555-го року. Крім того, тепер піддані могли полишати свого феодала через релігійні причини.

Ця свобода, яка стала в Європі одним з основоположних прав, помітно послаблювала владу католицької церкви й сприяла посиленню впливу лютеран і кальвіністів. Таким чином католицька Європа стала поступово перетворюватися в Європу трьох християнських конфесій.

Вестфальський мир 1648-го року

1648-го року важливі віхи європейської історії були розставлені в Мюнстері (там велися переговори з католицькою стороною) й Оснабрюку (там велися переговори з протестантською стороною). Вперше європейські держави розглядали континент як єдине ціле й були готові нести за нього спільну відповідальність.

Те, що відбувалося в Мюнстері й Оснабрюку чимось нагадувало Організацію з безпеки й співпраці в Європі. При цьому новий порядок гарантували великі держави. Об'єднані провінції Північних Нідерландів і Швейцарський союз дістали незалежність. Швеція отримала право на володіння Передньою Померанією, Вісмаром, а також архієпископством Бременським і єпископством Верденським. Курфюрст Бранденбурзький отримав землі, які вже незабаром стали ядром майбутньої Пруссії. Франція також домоглася своєї воєнної мети й отримала ельзаські володіння австрійської корони. Таким чином вона звільнилася з габсбурзьких лещат.

Початок федералізації Німеччини

Вестфальський мир обмежував повноваження німецького імператора, але водночас розширював права німецьких удільних князів. Тепер вони отримали право голосу в питаннях війни та миру, розміру податей і законів, що стосувалися Священної римської імперії германської нації. Їм дозволялося утворювати союзи з іноземними державами, якщо при цьому вони не ставили під загрозу інтереси імператора й імперії.

Таким чином німецькі удільні князівства перетворювалися на суб'єктів міжнародного права. Тепер, в залежності від своїх фактичних можливостей, вони ставали активними учасниками європейської політичної гри. Зміцнення влади удільних князів поклало початок федеральному устрою нинішньої Німеччини. Адже й досі німецькі федеральні землі ревниво оберігають свої права.

Швеція й Франція – гаранти Вестфальського миру

Гарантами Вестфальського миру стали Швеція й Франція. Жодна стаття Вестфальського миру не могла бути змінена без їхньої згоди. Для німців, що проживали в більше, ніж 300 малих і дуже малих князівствах, це означало, що якби вони вирішили об'єднатися в єдину державу, то для цього їм знадобилася б згода Швеції й Франції.

Збереження статусу-кво в центрі Європи відповідало прагненню європейських країн – з метою безпеки – не допустити посилення німецького імператора. Починаючи від цього моменту, німці більше не могли самостійно розпоряджатися своєю долею. Тепер вони повністю залежали від інтересів своїх сусідів. Подібні обставини відіграли певну роль і 1990-го року в процесі об'єднання двох німецьких держав. Отже, можна стверджувати, що об'єднання Німеччини справді стало частиною процесу європейської інтеграції.

Автор: Маттіас фон Гельфельд / Володимир Медяний
Редактор: Роман Гончаренко