Наукові знання, накопичені вченими у 17 і 18 століттях, сприяли початку процесу спростування уявлень про природні й соціальні явища, які існували на той час. Дедалі глибше вивчалися, наприклад, можливості використання енергії пари, будова сонячної системи, досліджувалися нові континенти. Врешті-решт довели, що земля, попри твердження Церкви, зовсім не пласка. У цей час починають зміцнюватися переконання, що не віра, а знання здатні дати відповідь на багато питань.

Тлумаченням Церкви люди вірили дедалі менше. Тим більше, що розуміння життя, яке пропонувала Церква, зводилося фактично до того, що земне благочестя буде відповідно винагороджено після смерті. Святе Письмо й апостольські тлумачення впродовж століть зосереджували увагу людей на виключній важливості потойбічного світу. Адже одним це допомагало миритися з несправедливістю, що панувала, а іншим дозволяло обґрунтовувати існування цієї несправедливості в світі.

Знання замість віри

Поширенню просвітницьких ідей сприяла не лише очевидна несправедливість світу. Авторитет віри підірвали судові процеси проти єретиків, а також інквізиція та обопільна ненависть представників різних конфесій. Люди відверталися від релігії, що проповідувала ненависть, а не любов. Церква, що знущалася над людьми й переслідувала їх, не могла розраховувати на їхню підтримку.

Оскільки тепер головне – наукові знання, то варто було б накопичену інформацію зібрати докупи й зробити її доступною для всіх. Таке завдання поставили перед собою в 1751-му році два французьких мислителі – Дені Дідро (1713-1784) і Жан-Батіст Лерон д'Аламбер (1717-1783). В «Енциклопедії», написання якої тривало майже тридцять років, вони виклали всі знання, накопичені до того часу в сфері природничих і гуманітарних наук.

«Вихід людини зі стану неповноліття»

Раціональність знань і хороша освіта забезпечували людині здатність самостійно мислити й ухвалювати рішення. А в таку картину світу погано вписуються забобони, релігійні фантазії або свавілля монархів. Енциклопедисти-просвітники ставили перед собою завдання вивести людину зі стану «неповноліття за власною виною», як це сформулював великий німецький філософ Іммануїл Кант.

Освічений громадянин має право брати участь в ухваленні політичних рішень у суспільстві. Він, як вважає Жан-Жак Руссо, добровільно приєднується до так званого «суспільного договору», не відмовляючись при цьому від особистих свобод. Ідея «загальної свободи» мала великий вплив на багатьох філософів і мислителів 18 століття. Праці французьких просвітників уважно вивчали такі німецькі філософи як Кант, Фіхте, Гегель, а пізніше й Маркс. Ідеї епохи Просвітництва принесли сходи і в Німеччині. Тут рух за звільнення індивідуума переріс на боротьбу пригнічених «німецької нації».

Автор: Маттіас фон Гельфельд / Володимир Медяний
Редактор: Захар Бутирський