Якщо досі Україна здебільшого була країною постачання або транзиту жертв торгівлі людьми, то нині вже доводиться говорити про країну призначення з високими ризиками внутрішньої експлуатації, зауважують правозахисники. Доказом цього є, зокрема, свідчення очевидців та самих жертв експлуатації, які пережили жахи полону на Донбасі. "Ми працювали по 12-14 годин на добу, багато хто втрачав свідомість від виснаження. Нас змушували розбирати металеві дроти і перебирати металобрухт. І так тривало кілька тижнів", - розповів після звільнення з полону свою історію трудової експлуатації активіст з Луганська Дмитро.

"На жаль, трудова експлуатація як одна із форм торгівлі людьми зазвичай є поширеним явищем у зонах військового конфлікту. І Схід України, як бачимо, – не виняток", - прокоментувала DW ситуацію голова Західноукраїнського центру "Жіночі перспективи" Любов Максимович. Водночас, як зазначає правозахисниця, порахувати кількість випадків примусової праці чи продажу людей, щоб оцінити масштаби проблеми, неможливо. Адже громадських організацій, які б моніторили ситуацію в окупованих регіонах, практично немає, каже Максимович.

Відповідно, немає у цих регіонах і належної підтримки жертв порушення прав людини. "Жінки-переселенки, які приходять у наш Центр, також розповідали про випадки сексуальної експлуатації на окупованій терористами території. Але жертвам в окупованому Донбасі реально нікуди звернутися, бо там немає жодних правоохоронних структур", - пояснила Любов Максимович.

Військові повинні допомагати жертвам

За даних обставин, вказують правозахисники, держава мала б подбати, зокрема, про інструктаж українських військових щодо дотримання прав людини. Солдати, які їдуть у зону АТО, мали б пройти тренінг з протидії торгівлі людьми, як це, приміром, організовано у миротворчих місіях ООН", - зауважує керівниця правозахисної організації "Ла Страда Україна" Катерини Левченко. На її думку, солдати повинні вміти ідентифікувати жертв торгівлі, розрізняти випадки, запобігати порушенням.

За словами правозахисниці, важливо також, щоб самі солдати не користуватися сексуальними послугами, а усвідомлювали, що серед представниць цієї індустрії можуть бути жінки, що роблять це з примусу. Левченко нагадує про випадки, коли у колишній Югославії учасники місії ООН користувалися секспослугами жертв торгівлі людьми. Інструктажі дозволять, на її думку, в майбутньому уникнути гучних скандалів з українськими військовими. Утім, поки що, нарікає Левченко, " жодного навчання з дотримання прав людини, гуманітарного права, чи запобігання торгівлі людьми українські військові не отримують".

Переселенці як група ризику

Утім, випадки експлуатації людей трапляються не лише на окупованих сепаратистами українських територіях, вказує керівниця "Ла Страда Україна" Левченко. У трудове рабство потрапляють і переселені особи: такі випадки фіксували в Харкові, Києві та в інших регіонах, каже правозахисниця.

Причому перспективи кримінального переслідування організаторів злочину навіть на територіях підконтрольних Україні є дуже і дуже примарними, запевняє Левченко, адже переселенці не звертаються із заявами, побоюючись переслідувань. "Жертв, звісно, не порахуєш, але група ризику однозначно зросла. Це люди, які залишилися на території, де свої порядки встановлюють "ополченці", це вимушені переселенці, які готові працювати за будь-яких умов, аби вижити в чужих регіонах. А це сотні тисяч осіб", - пояснює Левченко.

Усвідомлення проблеми є, плану дій немає?

Серйозність ситуації цілком розуміють і в міністерстві соціальної політики. "В умовах бойових дій на Сході України ризик збільшення випадків торгівлі людьми всередині країни та за її межами, безумовно, збільшується, - визнає у спілкуванні з пресою заступник міністра соцполітики Наталія Федорович. - Нинішня ситуація на Сході України провокує і дає підстави для серйозної стурбованості в частині використання громадян України в злочинах, пов'язаних із торгівлею людьми".

Водночас, констатують опитані DW правозахисниці, влада радше працює з наслідками проблеми, а не на її запобігання чи випередження. Міністерство соціальної політики, наприклад лише місяць тому змінило правила вивезення дітей-сиріт за межі України. Процедуру ускладнили: дозвіл на вивезення тепер дає не місцева влада, а один із департаментів міністерства. "Це правильно, бо діти-сироти – одна з найбільш уразливих категорій, за дотримання прав якої відповідає держава, - каже Катерина Левченко. - Але де були посадовці, коли дітей вивозили все літо? Заходи запізнілі, і вони не убезпечують дітей". У Міжнародному жіночому правозахисному центрі "Ла Страда Україна" не виключають, що дітей продовжують нелегально вивозити до Росії. Зупинити ж це практично неможливо, допоки українсько-російський кордон цілковито не контролюється Збройними силами України.