"Східна Швейцарія", "Буковинський Вавилон”,"Єрусалим на Пруті" –так описували на початку ХХ століття західні мандрівники Буковину та Чернівці. У цьому місті, що нині нараховує 600 років, жили люди десятка різних національностей і лунали півдюжини мов і діалектів. У довоєнних Чернівцях знаходили душевний притулок художники, поети, люди мистецтва, літератури й філософії...

Саме таким це дивовижне місто закарбувалося у пам’яті Цві Явеца – колишнього чернівчанина, який через 65 років після від’їзду з Буковини написав книгу про місто свого дитинства. Твір Цві Явеца "Спогади про Чернівці. Де жили люди та книги" приємно здивує поціновувачів історії та урбаністичного ретро цікавим поєднанням докладного опису найменших подробиць життя старих Чернівців із розповідями про культуру й побут городян. Літературні критики відзначають й ще одну особливість цього твору. Вона є живим свідченням еволюції взаємовідносин представників різних народів. Сам Цві Явец каже, що не претендував виконати таку роль, а радше прагнув поділитися особистими спогадами:

«Я хотів написати цю книгу для того, щоби пролити світло і розповісти про ті райони Чернівців, де не розмовляли румунською й німецькою, а швидше на їдиш і русинською мовою. Єврейське населення тоді провадило трохи усамітнений спосіб життя, а русини - це були саме західні українці, які не розмовляли класичною, літературною українською Тараса Шевченка. Вони розмовляли справжньою мовою вулиці, мовою, якою не написані книжки. Русини видавали газету, щоправда, читали її мало. І я дуже хотів розповісти про цю епоху, оскільки я знав особисто всіх цих людей й міг про них докладніше написати».

«Буковині потрібні німецькі робочі руки» сказав у 70-х роках 19-го століття австрійський генерал Карл Барон фон Енценберг, і поклав початок хвилі великого німецького переселення на Буковину. Завдяки вихідцям зі Швабії, Баварії, Пфальца і Гессена, буковинське мультикультурне середовище збагатилося колоритом німецьких селян. Десь у той період сформувалася і неповторна чернівецька говірка. У невпинній міжнаціональній інтелектуальній дискусії, що відбувалася в Чернівцях, німецькій мові, як згадує автор, було відведено роль універсального культурного місточка, що з’єднував людей різних народностей:

«Зазвичай про Чернівці говорять, як про місто у якому занепала німецька культура. Німці повернулися до Німеччини, здебільшого до Баварії... У Мюнхені є кафедра з вивчення чернівецького діалекту німецької мови. Нею опікується професор Райн. Він з’ясував, що "чернівецьку німецьку говірку" я знаю навіть краще за нього. Він часто зі мною радився перед своїми уроками. Я й подумав: якщо вже так - то я напишу про це у книзі».

Всюди б, куди після війни не подалися буковинці - вони намагалися гуртуватися і бути разом. Як гриби після дощу у повоєнні роки товариства буковинців виникали по цілому світі, зокрема й Об’єднання вихідців з Буковини в Ізраїлі. Члени цієї громади часто жартують, що буковинці у світі настільки ж добре об’єднані, як вірмени у Франції або українці в Канаді. У тель-авівському офісі Об’єднання завжди велелюдно. Сюди приходять не лише для того, щоби колективно поностальгувати за кавою чи переглянути чорно-білу кінохроніку довоєнного міста, але й для того, щоби обговорити нові статті у власній газеті. Об’єднання видає щомісячний німецькомовний часопис "Die Stimme" – „Голос”:

«Всі гуртуються довкола нашої газети "Голос". Правда в тому, що часто цю газету читають не для того, щоби дізнатися з неї новини. Там зазвичай шукають некрологи та статті про тих, що вже пішли з життя. А людей стає дедалі менше... »

Та виданням газети діяльність ізраїльського буковинського товариства не обмежується. Члени цієї громади (деякі з яких буковинці лише у другому і третьому поколонні, що народилися вже в Ізраїлі) час від часу організовують міжнародні конгреси буковинців і чернівчан. Крім того, в останні роки дедалі популярнішими стають тематичні подорожі до України з обов’язковим відвідуванням усіх буковинських міст, а якщо пощастить, то й північної Румунії.

Цві Явец не був у рідних Чернівцях вже 65 років. Може така подорож надихне його на написання ще однієї книги? Цві Явец:

«Існує безліч програм подорожей до Буковини. У мене навіть є запрошення від Чернівецького університету, а я й досі не поїхав...Може тепер, після написання книги, знайду таки час і наважусь, а відтак напишу ще одну книгу під заголовком "Чернівці: повернення"».