Уперше в історії незалежної Чехії крайовим гетьманом, тобто губернатором, став комуніст. Це сталося в регіоні зі столицею в місті Усті-над-Лабем. Комуністи перебирають владу і в органах місцевого самоврядування кількох інших областей. Зокрема, на виборах в Карлово-Варському краї "червоні" також набрали найбільше голосів. Багатьом чехам "повернення колишніх" не подобається, і вони протестують.

Найактивніші протести відбуваються в місті Зліна. Ініціювали їх, у тому числі, підприємці, невдоволені тим, що на чолі таких важливих галузей як охорона довкілля і транспорт опинилися у крайовій раді комуністи. "Ті самі,– каже один з організаторів протестів Радек Геґмон, – які залишили у спадок демократам майже знищену природу і зруйнований транспорт".

Кілька злінських підприємців заявили, що перенесуть свою діяльність деінде, якщо на провідних позиціях в їхньому краї залишатимуться представники Комуністичної партії Чехії і Моравії (КПЧМ). Як видно з усього, їм таки доведеться покинути Злінщину. Місцевий урядник, соціал-демократ Їржі Зімола, називає коаліцію з комуністами "парадоксом долі" і посилається на волю великої кількості виборців, які на осінніх крайових виборах надали перевагу "червоним".

А в Чеських Будєйовицях, де за освіту відповідатиме вчителька-комуністка, протестує переважно студенство. Молодь обурена програмою новоявленої менторки, яка планує замінити гімназії на училища і яка твердить, що чеський народ не прагнув "оксамитової революції". Студентів підтримав ректор Південночеського університету Лібор Ґрубгоффер, підписавши, як і понад дві тисячі інших, їхню петицію. Свій підпис ректор відкоментував так: "Я, ліберальний демократ, людина, яка більшу частину життя прожила за комуністів, не міг би жити далі у країні, в якій вони повертаються до влади".

Плоди нерозумної стратегії

"Парадокс долі" передбачав напередодні крайових виборів відомий політичний коментатор Їржі Пеге. Він писав: "Треба наголосити, що можливий вступ комуністів на ті поверхи влади, де їх від року 1989-го не було, відбудеться, завдяки як чинним парламентським партіям, так і завдяки партії опозиційній – соціал-демократичній."

"КПЧМ в суті своїй не змінилася і нових ідей, якими могла б привабити виборців, не має. Вона "збирає плоди" нерозумної стратегії демократичних партій, які не те що не спромоглися її заборонити, а, навпаки, дозволили бути в парламенті без жодної при тому відповідальності. Крім того, на тлі безкінечних корупційних скандалів, за число яких влада "змагається" з опозицією, комуністи виглядають в очах електорату мало не шляхетно",- відзначив Їржі Пеге.

Не революціонери, а споживачі

Уточнення "в очах електорату" є вельми суттєве. Чесько-моравські комуністи – партія з двома, принаймні, обличчями. Одним повернута в бік потенціальних виборців, другим – в бік партійних кулуарів. На публіку мовиться, що сталінських репресій не повторятимуть і націоналізації не запровадять, а в кулуарах ставлять себе учнями Готвальда – затятого сталініста і націоналізатора.

Сьогоднішні комуністичні політики, серед яких не зосталося готвальдівських кадрів, не революціонери, а споживачі. Марксизм для них - фраза, яка утримує їх у парламентських кріслах. З марксизму-ленінзму вони пам’ятають єдине: вимагай від влади неможливого, наполягай на неможливому, і це запорука того, що ти завжди будеш нагорі. Свої обличчя КПЧМ комбінує так, як їй вигідно. Партія, яка є на ділі спілкою небезпечних мрійників, водночас є надзвичайно реалістичною, коли йдеться про практичну політику. Наслідки чеських крайових виборів - зайвий тому доказ.

Партія як іноземна резидентура

Про те, що об’єднує і що роз’єднує українських і чеських комуністів, DW говорила з головою партії "Правий блок", колишнім дисидентом і політв’язнем Петром Цібулкою. "Насамперед,– каже він, – ані ті, ані інші не мали б називатися комуністами. Річ не тільки в тім, що давно мусили зректися своїх кривавих попередників, змінивши назву партії. Пам’ятаймо, що обидві партії – і чеська, і українська – створювалися за вказівкою московської ВКП(б), в якої було мало спільного з марксизмом і дуже багато спільного з російським шовінізмом. За таких обставин будь-яка партія – і ваша, і наша – неминуче стає п’ятою колоною Москви".

На думку Петра Цібулки, і в Чехії, і в Україні так звані "комуністичні" партії мали б бути заборонені, оскільки де-факто вони є агентурними органами чужої держави. А в чому полягає різниця? "Українське суспільство,– підсумовує лідер "Правого блоку",– є набагато злиденнішим, ніж чеське, тож і шансів на успіх ваші більшовики мають більше." До речі, зауважує Цібулка, більшовикам не обов'язково називатися більшовиками, а комуністам – комуністами: "Вони, які звикли маніпулювати власними "обличчями", можуть назватися і... "Партією регіонів".