Журналісти за допомогою своїх повідомлень можуть вирішувати долю людських життів, такий висновок випливає з нового наукового дослідження. Точніше кажучи, журналістські повідомлення можуть убивати. Це відбувається, власне, тоді, коли йдеться про новини щодо терактів - з фотографіями жертв і нападників, спекуляціями щодо мотивів злочину та передумовами, з емоційним підбором слів та усім тим, що найкраще підходить для яскравого заголовку для головної сторінки.

Майкл Джеттер, медіаекономіст з Університету Західної Австралії у Перті, упродовж багатьох років досліджує симбіотичний зв'язок між ЗМІ та тероризмом. У рамках свого нещодавно опублікованого дослідження він розглянув понад 61 тисячу терористичних нападів, які відбувалися між 1970-м і 2012-м роками у понад 200 країнах світу, і порівняв із масштабами їх висвітлення в американській газеті The New York Times. Результат цього дослідження обґрунтовує гіпотезу, що кількість терактів корелюється з їх інтенсивним медійним висвітленням.

Кожне додаткове повідомлення про терористичний напад підвищує кількість атак наступного тижня відповідно на 1,4 рази. Щоб дізнатися, чи справді таке можливо, Джеттер провів тест. "У дні, в які повідомлялося про ураган і не повідомлялося про "Аль-Каїду" можна побачити, що наступного тижня було менше нападів", - каже дослідник. За його словами, імовірною причиною цього може бути звичайна психологія.

Померти, як Вертер Ґете

Один теракт, імовірно, може стати причиною іншого через так званий "ефект Вертера". Соціолог Девід Філліпс запровадив це поняття у 1970-х роках, спираючись на роман Йогана Вольфганга Ґете (Johann Wolfgang von Goethe) "Страждання молодого Вертера". Головний герой цього твору вчинив самогубство через нещасну любов і знайшов ще тоді, у ХVIII столітті, багатьох послідовників. "Під "ефектом Вертера" розуміється, що кількість суїцидів серед населення значно зростає, якщо ЗМІ повідомляють про суїцид як щось видатне та сенсаційне", - зауважує психолог Медичного університету Відня Бенедикт Тіль (Benedikt Till).

За його словами, це відбувається передусім тоді, коли суїцид детально описують або коли мотиви злочину, які майже завжди спрощують (як от суїцид через розлучення чи борги), стають предметом бурхливих спекуляцій. "Усе це має досить багато потенціалу ототожнення", - зауважує дослідник суїцидів Тіль. Навіть самі лише фото тих, хто в скорботі, чи самогубців можуть надихнути послідовників. Звісно, за словами дослідника, сенсаційна стаття на призведе до суїциду тієї людини, яка не перебуває у кризі, але для того, хто замислюється про самогубство і перебуває у "процесі суїцидального розвитку", медійне повідомлення може відіграти вирішальну роль.

Щодо теми суїцидів журналісти, зокрема у Німеччині, знають про свою відповідальність. У німецькому Кодексі преси, серед іншого, визначено керівні принципи повідомлення про самогубства. Однак директив, на які мають орієнтуватися журналісти при написанні повідомлень про теракти, досі немає, що призводить до фатальних наслідків. 

Що ж слід писати?

"Уже є перші дослідження, які дозволяють зробити висновок, що терористичні акти наслідують. Тож, якщо у ЗМІ інтенсивно повідомляють про терористичні напади або ж різанину, це призводить до подальших нападів", - наголошує Тіль. За його словами, як і у випадку зі самогубствами, такі медіаповідомлення можуть бути останньою краплею для вже радикалізованих, але ще амбівалентних людей. Американські колеги дослідника суїцидів вже розробили Кодекс поведінки журналістів, які повідомляють про масові вбивства.

Але вирішальне значення має не лише те, як журналісти повідомляють про випадки терористичних нападів, а й те - як часто. Це ясно слідує з дослідження Майкла Джетерса. "У кількісному співвідношенні ми повинні повідомляти менше, тоді ми побачимо й менше нападів", - зазначає медіаекономіст. Мається на увазі не лише менше фотографій, редакційних статей та емоційних слів, а й загалом менше повідомлень, тому що так, наголошує дослідник, ми можемо попередити подальші атаки. Джетерс має ще одну теорію, чому більша кількість статей про теракти призводить до більшої кількості останніх: "Це може бути цілком раціональним плануванням терористичних організацій, які використовують момент значної медійної уваги і просто через це вчиняють ще пару нападів".

Неважливо, це "ефект Вертера" чи раціональне планування, але кожна стаття про напад дає терористам майданчик для висловлення своїх ідей, якого вони потребують. І, в тому числі, журналісти допомагають їм у тому, щоб поширювати страх і, водночас, вербувати майбутніх нападників. Тож журналісти роблять себе причетними до інших нападів, через які гинуть люди.