Нестандартним було вже саме рішення стати джазовою піаністкою, адже це прерогатива переважно чоловіків. Більше того, 38-річна Юлія є лідером бенда, що носить її ім'я, - „Тріо Юлії Гюльсманн”, об’єднавши навколо себе двох чоловіків - басиста Марка Мюлльбауера і барабанщика Гайнріха Кебберліна. А щодо творчості талановитої піаністки, то доказом нездоланної тяги Юлії до поєднання суперечностей може слугувати останній альбом її тріо „Good Morning Midnight” („Доброго ранку, півноче”), записаний разом із співаком Роже Цицеро.

„Суперечності викликають у мене великий інтерес. Тому я, власне, граю джаз, оскільки в цьому процесі людина постійно протистоїть логіці речей. Під час роботи в тріо я завжди знаходжу щось на противагу тому, що грають партнери з ритм-секції. Я завжди спромагаюся звести нанівець їхню тему. Саме цим джаз мене й приваблює”,

- каже берлінська піаністка Юлія Гюльсманн. Назва її останнього альбому, записаного разом з вокалістом Роже Цицеро, навряд чи могла бути більш суперечливою – „Good Morning Midnight” („Доброго ранку, півноче”). Ця цитата американської поетеси Емілі Дікінсон, чиї вірші Гюльсманн використовувала як тексти до власних композицій, найточніше відображає суть цієї платівки. У ній акорди жорсткої урбаністичної музики ХХ століття злилися із сільською лірикою американського півдня XIX сторіччя. І хоча кальвіністка з Массачусетсу Емілі Дікінсон, проживши тихе й самотнє життя, почила в Бозі 1886 року, задовго до виникнення нью-орлеанського стилю, Юлії Гюльсманн вдалося перекинути місток між енергетикою краю болотистої дельти Міссісіпі того часу і сучасною Європою.

„Емілі Дікінсон дуже багато пише про природу, про особливе світло, яке буває лише навесні. Або розмірковує у своїх віршах про феномен ранку: що це таке, звідкіля він береться і чому настає щодня. При підборі тексту для мене дуже важливо, щоб твір мав певну мелодію і гармонію. Ці риси я визначаю шляхом багаторазового прочитання вірша, доки не підшукаю до нього ключ і не почую його музику. При цьому дуже важлива наявність у вірші певного ритму, не обов'язково регулярного».

„Доброго ранку, півноче” - вже третій пісенний альбом „Тріо Юлії Гюльсманн” і другий за текстами з американської літератури. 2003 року тріо разом зі скандинавською співачкою Ребекою Баккен видало компакт-диск на вірші американського авангардиста Едварда Естліна Каммінгса „Scattering Poems” („Розкидані поезії”). Альбом увінчався премією німецького джазу „Deutscher Jazz Award”.

2004 року Гюльсманн експериментувала зі спадщиною співака Ренді Ньюманна, в творчість якого закохалася ще маленькою дівчинкою, побачивши по телевізору уривок з його концерту. Присвячений Ньюманну альбом „Come Closer” („Підійди ближче”) „Тріо Юлії Гюльсманн” записало, співпрацюючи з італійською співачкою Анною Ловернак.

Після співпраці з жінками-вокалістами Ребекою Баккен і Анною Ловернак Юлія Гюльсманн у новому альбомі „Good Morning Midnight” („Доброго ранку, півноче”) вирішила дещо змінити акценти:

„Обмірковуючи ідею наступного диска, я зрозуміла, що не хочу випускати ще один альбом з жіночим вокалом, адже це було б уже певне кліше. Оскільки перші два альбоми я записала зі співачками, то третій вирішила зробити з вокалістом-чоловіком. Крім того, в джазі зазвичай піаніст-чоловік працює з жінкою-вокалісткою. Мені ж хотілося кардинально змінити цей обряд.”

Звернутися до 35-річного Роже Цицеро, фронтмена гурту «Soulounge», що виступав „на розігріві” у таких музичних титанів, як Джордж Бенсон і Джеймс Браун, Юлії Гюльсманн порадив її продюсер. Проте спершу до ідеї співпраці з Цицеро піаністка поставилася скептично:

„Його голос спочатку здався мені дуже чистим і гладким, і я подумала, що в нас, напевно, нічого не вийде, оскільки він звучить дуже по-американськи. Але коли я познайомилася з Роже, то зрозуміла, що між нами існує безліч точок зіткнення. Зокрема ми слухаємо однакову музику. Мені здалася цікавою ідея злиття «шорсткої» музики з м’яким та прозорим голосом.”

Вокальні альбоми „Тріо Юлії Гюльсманн” музична критика зараховує до поп-джазу, хоча правильніше, мабуть, класифікувати цю музику як джаз з поп-елементами. Утім, і таке визначення звучить дещо парадоксально. Поп-музику характеризує чіткість музичних форм та елементів, а джаз навпаки ґрунтується на імпровізації, тобто на непередбачуваності та відході від сталості, заданості і повторювань. Чи схильна Юлія Гюльсманн, суміщаючи несумісне, до певних компромісів?

„Я намагаюся уникати компромісів і просто граю так, як вважаю за правильне. Я не втискую себе у визначені рамки. Інша справа, чи обмежує певний музичний стиль сам себе. Наприклад, якщо це не інструментальна, а пісенна річ, то в ній мусить повторюватися приспів або ж якийсь рядок тексту.”

Нерідко критики пов'язують ім'я Юлії Гюльсманн з поняттям „Jazz-Frauenpower”, тобто „влада жінок у джазі”. Адже довгі роки в цьому напрямі гра на клавішних була прерогативою чоловіків, а Юлія є однією з небагатьох жінок-лідерів джаз-бендів. Проте сама піаністка обережно висловлюється щодо таких понять:

„Журналісти приділяють підвищену увагу зовнішності жінок, що виконують джаз. Приміром, нікому з них не спаде на думку написати: „гарний на вигляд саксофоніст”. А ось піаністку Даяну Крол в пресі одного разу назвали «блондинкою з наманікюреними нігтями»! Така різна увага до чоловіків та жінок мене сильно дратує. Так, я випадково народилася жінкою, а не чоловіком, ну і що з того? Для мене немає різниці, з ким грати - з чоловіками чи з жінками. Головне, щоб добре виходило. Хоча те, що преса подає мене як «фронтвумен» - „передовою жінкою” - є для нашого тріо позитивним „піаром”.