Росія продовжує форсувати питання прокладання газопроводів в обхід України. У жовтні в Стамбулі між Росією та Туреччиною була підписана міжурядова угода про спорудження газопроводу "Турецький потік". Проект планується завершити до кінця 2019 року. Приблизно в цей час планується завершити й прокладку третьої та четвертої ниток газопроводу "Північний потік". Цікаво, що саме 2019-го року спливає термін дії російсько-українського десятирічного договору про транзит блакитного палива.

Таке співпадіння вже дало деяким європейським коментаторам привід обережно зазначити, що поспіх Москви у будівництві нових трубопроводів пов'язаний із бажанням повністю припинити транзит газу через українську територію. А це, в свою чергу, може цілковито розв'язати Кремлю руки для подальшої ескалації напруження в Україні, бо воно тепер остаточно не загрожуватиме перебоями із постачанням і відповідно - надходженням валютної виручки з країн ЄС. Як таку перспективу оцінюють в Україні?

"Бурхливий" потік

Шансів так швидко вийти на потужності, необхідні для повної відмови від транзиту через Україну, Росія не має, впевнений президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар. Проблеми із  "Турецьким потоком" виникали й раніше, ще до збитого турецькими силами ППО російського бомбардувальника, нагадує експерт. Тоді в обмін Туреччина воліла отримати знижку на газ більш, ніж були готові запропонувати росіяни.

"Тепер, намагаючись відновити економічні відносини із Росією і знаючи, що трубопровід є особливим інтересом Володимира Путіна, в Анкарі вирішили підписати рамкову угоду, - розповідає Гончар. - Проте "Турецький потік" входить в стратегічне протиріччя із планами Туреччини постачати газ у ЄС з інших джерел, зокрема Туркменістану та Азербайджану". Поки що, на думку експерта, ці протиріччя роблять реалізацію цього проекту віртуальною. Зрозуміти серйозність планів обох сторін можна буде хіба що за кілька місяців.

Із тим, що у будівництві "Турецького потоку" не все так солодко, погоджується і виконавчий директор Центру суспільних відносин Євген Магда, адже Туреччина, на його думку, в останній момент згадала про те, що вона є стратегічним партнером України, і трубопровід точно за своєю потужністю не буде рівноцінний українській газотранспортній системі.

Політика та техніка

На думку Магди, є сумніви і в тому, чи отримає Росія остаточну згоду на будівництво додаткових ниток "Північного потоку". Країни Східної Європи чудово розуміють, що Росія використовує газ як політичну зброю і саме тому виступають консолідовано із Україною проти цього будівництва. Попри зусилля Москви, що намагається усіляко вплинути на думку європейських політиків, найголовнішим союзником Києва в цьому, за словами Гончара, є Братислава, яка також побоюється втратити роль транзитера російського газу в Європу.

Та найбільш суттєвою, вважають експерти, є еволюція поглядів німецьких політиків у цьому питанні. Йдеться не лише про позицію голови комітету Бундестагу із зовнішньої політики, християнського демократа Норберта Реттґена, який наполягає на виході Німеччини з реалізації "Північного потоку-2" та вважає, що цей проект суперечить енергетичній та зовнішній політиці ЄС. Навіть віце-канцлер Німеччини, лідер соціал-демократів Зіґмар Ґабріель говорить про необхідність збереження газового транзиту через Україну, нагадує Гончар.

Втім, навіть якщо політичні перепони Кремль подолати зможе, то залишаться чисто технічні складнощі, які зроблять вчасне виконання всіх цих проектів неможливим. "Навіть коли проекти розвиваються по плану, вони ніколи не вводяться в експлуатацію вчасно, - розповідає Гончар. - Так було із першим "Північним потоком", що запрацював із дворічним запізненням". Тому навіть за оптимістичним для Росії сценарієм експерт розраховує вихід на необхідні потужності не раніше 2022 року. Лише тоді, за словами Гончара, Москва зможе вийти на майже повну відмову від транзиту через Україну.

Боротьба за транзит

Якщо це станеться, то через українську територію газ прокачуватиметься лише в найхолодніший період зими. На думку експертів, це дозволить Росії говорити про формальне збереження транзиту через Україну, насправді його майже припинивши. Але для Києва важливим є не дотримання формальностей, а збереження обсягів транзиту - якщо вони стануть суттєво нижчими за нинішні, це буде для України невигідним. "Умовні 15 мільярдів транзиту для системи, що розрахована на 150 мільярдів, - це нижче рівня економічної доцільності", - каже Гончар. Україні доведеться консервувати частину власної газотранспортної системи та утримувати її, а це - чималі витрати.

Тому офіційний Київ, на його думку, має докласти всіх можливих зусиль, аби завадити цьому, та діяти на упередження. Україна має не лише використовувати співпадіння інтересів з центральноєвропейськими країнами та наполягати на тому, що "Північний потік" суперечить "третьому енергопакету", вважає Гончар. Важливим інструментом може стати і угода про асоціацію з ЄС. Згідно з нею, сторони мають враховувати можливості одна одної під час реалізації стратегій, програм та проектів. І враховувати їм мусить не лише Україна, каже експерт, але і Європа.

Магда не вірить у те, що Києв має змогу відчутно тиснути на Європу в цьому питанні, але піднімати цю тему на усіх відповідних переговорах варто. "Україна не дає жодних приводів говорити, що вона ненадійний транзитер, - говорить Магда. - До того ж ми ратифікували Енергетичну Хартію, а Росія - ні". Треба користуватися тим, що ми декларуємо готовність грати за європейськими правилами, впевнений експерт.

Газ війні не завада

Втім жоден з опитаних DW експертів не погодився із тезою про те, що припинення транзиту через Україну може розв'язати Москві руки для подальшої ескалації напруженості на українській території. Гончар пояснює, що вже наявну нестабільність Росія використовує як аргумент на користь будівництва обхідних газогонів навколо країни, яку вона називає "охопленою громадянською війною". З цим погоджується і Магда. Він упевнений, якщо буде ухвалене політичне рішення про збільшення рівня агресії, то питання газового транзиту відійде на другий план. Але зараз, на його думку, Москва робить ставку не на зовнішню агресію, а на розхитування ситуації всередині країни.

А заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння з міжнародних питань Михайло Самусь вважає, що повномасштабна військова агресія Росії проти України перебуває на порядку денному просто зараз. За його словами, віськове угруповання на російсько-українському кордоні, що налічує близько 120 тисяч солдатів та сотні літаків і танків, нікуди не поділося. І рівень цієї загрози не зміниться від того, чи залишатиметься Україна транзитером російського газу, адже причина аресії полягає в бажанні знищити українську державу, що не підкоряється Росії щонайменше у тому форматі, як це було за часів президентства Віктора Януковича. "Тому доки Україна не контролюється Кремлем, військова загроза буде зберігатися", - підсумовує експерт.