Цього тижня ціла низка впливових європейських газет (серед них - французька Le Figaro, німецька Bild, італійські La Repubblica та La Stampa) оприлюднили статті про тісні зв'язки Кремля з європейськими праворадикальними партіями та рухами. Стаття в італійській La Repubblica вийшла з промовистою назвою "Путінський банкомат для націоналістів Європи. Ліга Півночі – на черзі".

Сподівання "Ліги Півночі"

"Навряд чи під час зустрічі віч-на-віч у жовтні у Мілані, а потім під час бліц-поїздки до Москви Маттео Сальвіні (лідер "Ліги Півночі" – Ред.)отримав щось більше, ніж велике розуміння та міжнародне визнання. Дев'ять мільйонів, отримані пані Ле Пен через чесько-російський банк, є результатом набагато давнішої політичної згоди, яка походить ще з часів її батька Жана-Марі. До того ж, Москва вважає Францію менш приязною країною порівняно з Італією, де зрештою навіть діючий уряд не сприймається таким антиросійським, як "підступний Олланд", - пише La Repubblica.

Утім, ведуть далі автори статті Етторе Лівіні та Нікола Ломбардоцці, Сальвіні все ж сподівається на кремлівські гроші. Зрештою секретар "Ліги Півночі" цього не приховує: "Ми кинули політичний заклик до всього світу і були б вдячні за будь-яку допомогу. Наразі ми не отримали жодного рубля чи євро. Але ми не просимо. Наша підтримка Росії є цілком безкорисливою".

Італійська партія "Ліга Півночі" існує з 1980-их років як ультраправа політична сила з сепаратистським ухилом. Зазвичай вона набирає на виборах від 4 до 10% голосів. На виборах до Європарламенту 2014 року "Ліга Півночі" набрала 6,2% голосів, що дало їй право обрати п'ять євродепутатів та утворити союз з французьким "Національним фронтом" Марін Ле Пен. Обидві партії є так званими "євроскептиками", а їхні лідери – палкими прихильниками Володимира Путіна, які охоче їздять до Москви і закликають Захід скасувати санкції проти Росії.

Цілком можливо, що "Ліга Півночі" також дочекається певного фінансування з Москви, припустив у розмові з DW професор університету Джона Кебота у Римі, політолог Федериго Арджентьєрі. Тим паче, що нині в Італії запроваджується закон, згідно з яким партії більше не отримуватимуть державного фінансування. Путін же зацікавлений в європейських ультраправих. "Звичайно, вони йому близькі ідеологічно, - говорить професор Арджентьєрі. - Однак він їх підтримує не зовсім так, як, скажімо, СРСР фінансував компартії по всьому світі. СРСР фінансував всіх "справжніх комуністів", у тому числі й американську, данську та інші компартії, які не мали парламентського представництва. Путіна ж цікавлять тільки ті, що мають вагу. Путін – не ідейний, він – прагматик і хоче саботувати Євросоюз".

Італія не є слухняною

Однак Федериго Арджентьєрі виключає, що Кремль зможе дійсно розколоти європейську спільноту: "Завдати шкоди Євросоюзу? Так, може, але я впевнений, що ЄС має можливість протистояти цій небезпеці". Політолог говорить про загалом позитивний контекст, який складається з таких політсил, як християнські демократи у Бельгії, Австрії, християнські демократи у Німеччині, соціалісти й Народна партія в Іспанії, Демпартія в Італії.

До того ж, веде далі Арджентьєрі, якщо у Кремлі вважають Італію беззаперечним другом Росії, то це не так. "Італія, безперечно, не є й ворогом, але вона вже відійшла від багаторічної звички бути слухняними у відносинах з Росією. Цю традицію перервав уряд Ренці, його зовнішня політика відрізняється від попередніх. Главу МЗС Джентілоні не можна назвати проросійським. Та ж Федерика Могерині виявилася приємним сюрпризом. Я був у Москві у дні її липневого візиту. Розповідали, що вона була дуже прямолінійною та критичною у розмові з Лавровим. Таким чином, міф "про проросійську італійку" завершився, не народившись".

З позицією професора Арджентьєрі частково погоджується і один з авторів згаданої статті у La Repubblica Етторе Лівіні. "Так звані "євроскептики" є небезпекою для Євросоюзу самі по собі, путінський вплив тут вторинний, - зазначив він у коментарі DW. - Путін, звичайно, дає їм інструменти для боротьби з Європою, але вже від самого ЄС залежить, давати чи не давати приводи для євроскептицизму. ЄС мусить консолідуватися зсередини, подолати містечковий егоїзм, недовіру між своїми окремими державами-членами і стати не просто монетарним союзом, а політичним союзом у повному сенсі слова".