Кошти на подолання кризи біженців зростають і зростають. На житло, харчування, дитячі садочки, школи, курси німецької та адміністрування. За підрахунками експертів, може знадобитись 15-20 мільярдів євро додаткових витрат на рік. За даними Німецького інституту економічних досліджень (DIW), існує просте правило: один біженець обходиться державі приблизно в 12 тисяч євро на рік.

Водночас потрібно розрізняти короткотерміновий аналіз та довготривалу перспективу, переконаний голова DIW Марсель Фратцшер. Він намагається адекватно інтерпретувати фактор вартості та виступає проти того, щоб кошти на біженців оцінювались винятково як витрати.

Експерт наголосив, що інвестуючи в дитячі садки та школи для своїх дітей, люди не кажуть, що це були лише витрати. "Ці інвестиції матимуть вплив на Німеччину в економічному плані за 20 чи 30 років. Те саме стосується і біженців. Ми маємо розуміти, що це інвестиція", - додав Фратцшер.

Допомога біженцям як стимулювання економіки

Не потрібно залишати поза увагою те, що видатки на біженців частково є також вливанням у німецьку економіку. Від витрат на продукти харчування, а також інші товари та послуги передусім отримують зиск німецькі підприємства та працівники. Відповідно, допомога біженцям є також невеликою програмою зі стимулювання економіки.

Усі експерти погоджуються: вирішальним буде те, наскільки швидко вдасться інтегрувати біженців у ринок праці. На основі історичного досвіду, DIW розробив різні сценарії. Зокрема, окрім базового сценарію, були ретельно розглянуті оптимістична та песимістична моделі.

Довгострокова перспектива

Аби завчасно не передбачати результат моделювання: за словами Фратцшера, основним питанням є не те, чи принесуть біженці економічну користь Німеччині, а наскільки швидко результат роботи біженців перевищить додаткові витрати. "Більшість біженців є дуже молодими, а тому можуть бути працездатними ще 40 чи 50 років. За нашими підрахунками, буде добре, якщо вже за п’ять чи шість років економічна вигода від біженців перевищить витрати", - зазначив Фратцшер.

Голова експертного центру Deutsche Bank Research Давид Фолькертс-Ландау у припливі біженців бачить шанс для старіючої Німеччини. Він переконаний, що без мігрантів рівень економічного зростання в наступні десять років впаде з нинішньої відмітки з приблизно 1,5 відсотка на рік до 0,5 відсотка на рік. "Успіх інтеграції за сценарієм, відповідно до якого виграють обидві сторони, пропонує Німеччині шанс укріпити свою позицію економічного центру Європи", - наголосив Фолькертс-Ландау.

Критика: Більше витрат, ніж користі?

Знаний економіст та президент Центру європейських економічних досліджень (ZEW) Клеменс Фюст не поділяє цього оптимізму. Він переконаний, що буде важко інтегрувати біженців у ринок праці та суспільство. "Позитивним є вплив на нашу вікову структуру населення - стає більше молодих людей, з біженцями приходять нові ідеї. Негативним є те, що ми маємо розвинену державу загального добробуту, і біженці багато років не будуть заробляти або ж будуть мало отримувати, і вони коштуватимуть державі більше, аніж приноситимуть податків та зборів", - наголосив експерт у коментарі DW. Водночас очільник ZEW зазначив, наскільки важливим є прийняти біженців, оскільки вони перебувають у скрутному становищі.

Гнучкість рішень

Відповідно, ми приходимо до ключового слова "гнучкість". Вона може отримати новий імпульс у Німеччині через кризу біженців та пов'язаний із нею тиск. На думку Фюста, позитивним ефектом буде, якщо у Німеччині держава та суспільство почнуть знову думати про те, як сформована система соціального забезпечення, як функціонує ринок праці та чи є попит на більшу гнучкість. "Водночас, я побоююсь, що ми не змінимось та в цій країні не відбудеться великих реформ. І як наслідок цього, що біженці довгий час залишаться безробітними і таким чином залишаться лише отримувачами соціальної допомоги", - зазначив Фюст.

Загалом економіст бажає, щоб політика в Німеччині дещо активніше реагувала на кризу. На його думку, досі цього не видно. Як і, наприклад, п’ятеро економічних експертів у своєму щорічному висновку, економіст звертається до політики, аби знову ослабити регулювання на ринку праці, такі як визначення розміру мінімальної зарплатні.