Результати голосування на Генеральної асамблеї ООН за оновлену резолюцію щодо стану прав людини в окупованому РФ українському Криму, яке відбулося 19 грудня, викликали в Україні хвилю критики на адресу Мінська. Нинішня резолюція ООН стала третьою від початку драматичних подій в Україні 2014 року, яку, зокрема, не підтримала Білорусь. Мінськ - де проходять перемовини щодо ситуації на Донбасі - проголосував "проти" неї.

МЗС Білорусі мотивує свою позицію в ООН тим, що Мінськ "завжди голосує проти будь-яких країнових резолюцій", щоб таким чином показати їх неефективність і підштовхнути сторони, що конфліктують, до зближення і пошуку компромісів.

Українських політиків такі мотиви не переконують. Голова Меджлісу кримськотатарського народу, народний депутат України Рефат Чубаров заявив, що Білорусь позиціонує себе як країна, що нібито забезпечує майданчик для діалогу та зустрічей задля припинення російської агресії на Донбасі, але на практиці демонструє інші переконання. "Я абсолютно певен, що ми маємо запропонувати іншу країну для проведення переговорів щодо відновлення територіальної цілісності України і припинення російської агресії", - наголосив Чубаров.

Непереконлива гра

Окрім відвертого протистояння на полях ООН, двосторонні відносини України та Білорусі останнім часом також наблизилися до точки замерзання. Помітне напруження у діалозі Києва та Мінська намітилися улітку 2017 року, коли на території Білорусі, біля кордону з Україною, пройшли спільні з Росією військові навчання "Захід-2017", у яких взяли участь близько 12 тисяч вояків.

У серпні 2017 року на території Білорусі за загадкових обставин зник український громадянин Павло Гриб, якого за кілька днів активних пошуків, організованих рідними, правозахисниками і дипломатами, виявили на території РФ, у слідчому ізоляторі Краснодара.

17 листопада у Білорусі заарештований за звинуваченням у шпигунстві український журналіст Павло Шаройко. Також персоною нон-грата оголошено радника посольства України у Мінську Ігоря Скворцова, якого КДБ Білорусі назвало "куратором шпигунської агентури", яка збирала інформацію розвідувального характеру на користь України.

Ці факти свідчать про те, що сусідня Білорусь стає небезпечною для українських громадян державою, вважає старший аналітик Української ради міжнародних відносин Володимир Денисюк. На його думку, білоруський президент "втрачає контроль над внутрішньою ситуацією у своїй країні, і цей контроль поступово переходить до рук російських спецслужб". 

Колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко зауважує, що вище керівництво Білорусі намагається грати з Києвом у гру "ми вам не вороги, а добрі сусіди". "Однак, коли справа доходить до конкретних речей, виявляється, що ця країна не здатна проводити незалежну як внутрішню, так і зовнішню політику, і таким чином стає територією, на якій хазяйнують інші", - пояснює Огризко.

Після останнього шпигунського скандалу посол України у Білорусі оголосив про те, що Київ переніс дати деяких офіційних візитів українських посадовців до Мінська. За словами Огризка, мовою дипломатії це означає, що Київ не збирається ігнорувати "недружні кроки білоруської сторони". Колишній дипломат також зауважив, що відтермінування офіційних візитів "не є останнім кроком у дипломатичних інструментах, які активуються у такій ситуації".

Друзі "за замовчуванням"

Жодної трагедії в останніх подіях українсько-білоруських відносин не бачить голова Ради зовнішньої політики "Українська призма" Геннадій Максак.

"Той рівень інтеграції з Росією, на якому знаходиться Білорусь, унеможливлює якусь її незалежну політику щодо України, що проявляється і у позиції президента Олександра Лукашенка і тих державних інституцій, які співпрацюють з Україною", - сказав експерт. За його словами, немає сенсу щоразу по-новому обурюватися, що Білорусь не голосує за українські резолюції в ООН.

Крім того, Максак нагадує, що Білорусь залишається для України одним з найважливіших торговельних партнерів, постачаючи їй паливно-мастильні матеріали, що "в умовах війни мають для Києва стратегічне значення". А сума українсько-білоруського товарообороту становить сьогодні 5-6 мільярдів доларів. "Це наш сусід, він проблемний, але з ним треба працювати", - каже Максак.

На його думку, для відносин України з Білоруссю наразі буде найліпшою модель "співробітництво за замовчуванням", коли сторони розвивають партнерство за конкретними економічними напрямками і уникають протистояння у гострих політичних питаннях.

Поїхати з Мінська буде не просто

Чи може білоруський Мінськ й надалі залишатися майданчиком для переговорів щодо мирного врегулювання на Донбасі? "Мені здається, що така постановка питання має право на існування і над цим варто подумати", - вважає Володимир Огризко. Проте він побоюється, що знайти альтернативу Мінську буде непросто через те, що "не всім учасникам мінських переговорів, а саме, представникам бандитських угруповань так званих "ЛНР/ДНР" дадуть можливість приїжджати в країни ЄС". Якщо взяти, скажімо, столиці країн СНД, то це "може бути незручно з логістичної точки зору". "Але, як на мене, цю тему треба добре обдумати і зробити правильні пропозиції, щоб не нашкодити бодай тому ледь дихаючому процесу, який ми ще спостерігаємо в Мінську", - наголосив Огризко. 

Перенесенню переговорного майданчика щодо Донбасу в іншу країну усіма силами протистоятиме Росія, переконаний Геннадій Максак і радить дуже обережно "розкручувати це питання". "Росія вже заявила про вихід із СЦКК, і цей канал комунікації для нас вже обірвався, тому не виключено, що й з приводу перенесення майданчика переговорів вони скажуть: "Не хочете в Мінськ? То давайте взагалі все це прикриємо", - прогнозує експерт.

Київ може ображатися на Білорусь, але насправді простір дій у нього не такий великий. "Тому я не був би оптимістичним з приводу того, що ми можемо так просто змінити місце переговорного майданчику щодо Донбасу", - підсумував Максак.