У той час як у конфлікті в Лівії спостерігається нове загострення, реакція Москви на нього виглядає прохолодною і раціональною.

Під час нещодавнього візиту до Єгипту міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що "завдання Росії полягає в тому, щоб допомогти лівійському народу подолати їхні поточні розбіжності думок і досягти стабільної угоду", щоб примирити сторони протистояння.

А на початку тижня прес-секретар Кремля Дмитро Пєсков заявив, що Росія буде використовувати всі можливості, щоб закликати всі сторони конфлікту уникнути кровопролиття і "смертей серед цивільного населення".

З початку квітня сили військового генерала Халіфи Хафтара підступають до лівійської столиці Триполі. Саме там базується визнаний міжнародною спільнотою уряд прем'єр-міністра Фаїза Сараджа, який звинуватив Хафтара в спробі перевороту. Хафтар очолює самопроголошену "Лівійську національну армію", яку підтримує опозиційна до Сараджа "влада" на сході країни.

Росія, схоже, намагається уникнути однозначної підтримки якоїсь зі сторін конфлікту.

"Це дуже делікатна дипломатична ситуація для Росії", - говорить В'ячеслав Матузов, дипломат, який нині працює незалежним експертом з питань Близького Сходу.

Різні союзники Росії підтримують різні сторони в конфлікті: Туреччина і Алжир, наприклад, підтримують уряд у Триполі, який визнає ООН. Тоді як Єгипет і Саудівська Аравія - генерала Хафтара.

Алжир і Єгипет є одними з найбільших покупців російської зброї. А Туреччина є важливим партнером для Росії на міжнародному рівні, як у конфлікті в Сирії, так і в зростанні розколу між Туреччиною і НАТО, в якому Росія вбачає загрозу. Крім того, Росія потребує дружніх відносин із нафтовим гігантом Саудівською Аравією.

Матузов стверджує, що головна причина, чому Росія все ж таки задіяна у цьому дипломатичному безладі, є побоювання Москви, що хаос у Лівії може призвести до відродження "Ісламської держави", що стало б серйозною безпековою загрозою для Москви.

Лівійська головокрутка

Незалежний російський військовий аналітик Павло Фельгенгауер погоджується з тим, що Лівія є дипломатичною "головокруткою" для Москви. "Росія буде дуже обережно діяти в цьому конфлікті", - говорить він. За його словами, Москва не буде "відкрито підтримувати якусь сторону" протистояння в країні.

Але на відміну від В'ячеслава Матузова, який переконаний у тому, що Росія займає нейтральну позицію, Фельгенгауер стверджує: "зрозуміло, що Москва підтримує Хафтара" за зачиненими дверима. Кремль, однак, це спростовує.

Насправді і генерал Хафтар, і прем'єр-міністр Сарадж відвідували Москву, але Хафтар, здається, користуєся у Кремля певними перевагами. З 2016 року він відвідав Росію тричі і навіть був запрошений на борт флагманського авіаносця Росії "Адмірал Кузнєцов" у 2017 році.

Фельгенгауер вважає, що є одна річ, яка могла нахилити ваги на користь Хафтара: гроші. Зрештою, генерал контролює майже всі нафтовидобувні регіони Лівії. "Це означає, що у нього є гроші, а це означає, що він важливий для Москви", - говорить аналітик.

Фельгенгауер стверджує, що незважаючи на ембарго ООН на постачання зброї до Лівії, Москва роздумує над постачанням зброї Хафтару або навіть уже зараз робить це. За різними оцінками, падіння диктатора Лівії Моаммара Каддафі в 2011 році призвело до мільярдних втрат Росії з продажу зброї.

7 квітня Росія заблокувала заяву Ради Безпеки ООН, яка мала закликати сили підконтрольні Халіфу Хафтару зупинити свій наступ на Триполі. Кремль наполягав на тому, що в заяві слід закликати всі сили в країні припинити боротьбу. Фельгенгауер розглядає цей крок як явний знак російської мовчазної підтримки Хафтара.

Сірия 2.0?

Згідно з різними повідомленнями ЗМІ, Росія може таємно підтримувати одну зі сторін в Лівії і в інший спосіб. Наприкінці 2018 року російська медіакомпанія РБК повідомила, що на сході Лівії є російські війська, посилаючись на джерело, близьке до російського міністерства оборони.

На початку 2018 року заяви Росії щодо планів вивести війська з Сирії лише посилили чутки про потенційну російську військову операцію в Лівії. Проте навряд чи Росія розпочне масштабне втручання в Лівію, як це було майже чотири роки тому в Сирії.

"Сирія не зникла з радарів, - зазначає Фельгенгауер. - Російські можливості на межі. Ми вже не Радянський Союз".

Він також не вважає, що це відповідає загальним стратегічним цілям Росії. "Основна спрямованість російської зовнішньої політики і військової політики - антиамериканізм. Це працює в Сирії і у Венесуелі, але в Лівії незрозуміло, кого американці насправді підтримують".

В'ячеслав Матузов погоджується, що Лівія не стане новою Сирією для Росії. По-перше, за його словами, дві військові бази Росії, створені в Сирії під час конфлікту, означають, що Москва не потребує іншої опори для покриття своїх стратегічних інтересів на Близькому Сході. До того ж, додає він, Москва просто не може дозволити собі базу в Лівії.

В'ячеслав Матузов також наводить ще одну причину, чому Росія не розпочне повномасштабну військову операцію, подібну до Сирії: "Лівія - як сипучі піски. Будь-хто, хто вступить туди, загрузне".