Уряд Іспанії на засіданні у п'ятницю, 24 серпня, ухвалив рішення ексгумувати останки екс-диктатора Франсіско Франко Баамонде, який правив країною з 1939-го до 1975 року. Він похований у базиліці меморіального комплексу жертв громадянської війни 1936-39 років, розташованій у Долині полеглих, в 52-х кілометрах від Мадрида. На думку уряду, представленого Іспанською соціалістичною робітничою партією (ІСРП), нинішнє поховання "служить прославленню диктатури" і "завдає шкоди демократії".

Тим часом рішення влади викликало негативну реакцію частини іспанського суспільства, яка побачила в ньому спробу переписати історію і домогтися морального реваншу за програну свого часу громадянську війну.

Різні думки про спадщину Франко

Для 40-річної службовиці з Мадрида Марії Хесус Ернандес рішення уряду є справедливим, хоч і запізнілим. У розмові з DW жінка зазначила, що "йдеться про диктатора, який утопив у крові іспанську республіку" і "майже на 40 років свого правління позбавив Іспанію демократії". Тож його могила не має розташовуватися в храмі і бути "об'єктом поклоніння", вважає вона.

Інший співрозмовник DW, 75-річний пенсіонер Хосе Ігнасіо Діас, навпаки, не вважає Франко "суто негативним персонажем". Так, спочатку була війна, гинули люди, визнає Діас, потім багато років не було партій і виборів, а комуністів ув'язнювали.

Проте, додає пенсіонер, Франко не дозволив втягнути країну в Другу світову війну, а потім перетворив Іспанію на розвинену промислову державу, покінчив з безробіттям, з дефіцитом житла, побудував дороги і водосховища. Адже недарма іспанці жартома досі говорять: "Борючись з диктатурою Франко за демократію, ми жили краще, ніж тепер, при демократії!"

Франко проти Народного фронту: зло проти зла?

Зі свого боку, професор політології Мадридського університету Фернан Гарсія Вілья зазначив у розмові з DW, що "ні в кого немає сумнівів у тому, що Франко був жорстким диктатором". Однак усе питання в тому, чи був він гірше тих, проти кого у 1936 році організував військовий переворот, тобто республіканців з Народного фронту, "відомих своїм войовничим екстремізмом?" Цей екстремізм, за словами професора, "лякав не лише західноєвропейців", але навіть Сталіна, який допомагав Народному фронту. Адже всі демократичні країни від цього фронту відвернулися, зазначив він.

І нагадав, що у грудні 1936 року Йосип Сталін "по-дружньому радив" у листі іспанському прем'єру-соціалісту Франсіско Ларго Кабальєро, якого називали "іберійським Леніним", зменшити революційний запал.

Сталін також рекомендував більше не переслідувати дрібних виробників - не забирати у них майно і не заганяти в комуни, радив не душити залишки парламентаризму і не експропріювати власність іноземців. До речі, це послання було надіслане відразу після того, як республіканці вчергове нажахали світ - розстріляли 12 тисяч представників мадридської інтелігенції. Також були убиті і члени їхніх сімей, у тому числі 200 дітей.

Чи потрібно переписувати історію?

Усі ці нюанси, пояснив далі Гарсія Вілья, і змушували іспанців в останні десятиліття делікатно ставитися до власної історії. Історики попереджали, що не можна розбурхувати суспільство, розколоте свого часу трагедією громадянської війни, спробами навісити на одних її учасників ярлики абсолютного зла, а на інших - добра. До речі, республіканців ніхто не намагався в останні десятиліття піддати забуттю: тільки ім'ям комуністки Долорес Ібаррурі названі десятки вулиць у різних містах країни.

Є ще один аспект: поховання диктатора Франко - вмонтована в підлогу базиліки плита з ім'ям покійного - за великим рахунком, вважає Гарсія Вілья, нікому не заважає, не муляє очі. На відміну, наприклад, від мавзолею Леніна у Москві, це поховання, додав він, розташоване не на видному місці у столиці, а у віддаленій гірській місцевості. Та й базиліка - зовсім не мавзолей і не індивідуальна усипальниця. В її підземеллях, крім Франко, покояться ще майже 35 тисяч людей.

Утім, за даними мадридської соціологині Габріели Роспіде, багатьох іспанців обурює навіть не сам факт ексгумації. Вони незадоволені тим, що ІСРП, яка прийшла до влади лише в червні, виставляє перепоховання Франко як пріоритет своєї політики. За словами Роспіде, іспанцям не подобається, що ця ідея замінила уряду вирішення таких важливих проблем країни, як "боротьба з каталонським сепаратизмом, напливом нелегалів з Африки, падінням рівня життя, безробіттям і фінансово-економічною кризою".

Родичі Франко проти перепоховання

Уряд має намір здійснити ексгумацію в жовтні, пояснив Гарсія Вілья. Утім, цьому є перешкода. Річ у тому, що родина Франко - його онуки - виступають проти "профанації могили" і перепоховання діда у сімейному склепі на мадридському кладовищі "Пардо".

Вони погрожують уряду міжнародним судом. Закон, як вважають родичі, на їхньому боці. Ніби без їхньої згоди ніхто не має права чіпати могилу покійного, де б вона не була розташована. Дотримуватися цієї норми має намір і католицька церква, якій належить базиліка в Долині полеглих.

Своєю чергою, соціологиня Роспіде звернула увагу на те, що широко розрекламований намір влади перепоховати Франко "з метою піддати його забуттю здобув зворотну дію - повернув інтерес до напівзабутого диктатора". Нинішнього літа Долину полеглих відвідали вдвічі більше іспанців, ніж у попередні роки. А на речових ринках по всій країні ходовим товаром стали монети, медалі, бюсти, медальйони, листівки та інші сувеніри із зображенням генералісимуса. Цей феномен вже отримав назву "франкоманіі", сказала соціологиня.