Зовнішню політику Євросоюзу визначає Рада ЄС, тобто представники урядів усіх держав об'єднання. Утім, помилковим було би вважати, що Європарламент відіграє лише незначну роль у відносинах між ЄС та Україною. Тому вибори євродепутатів, які відбуваються 23-26 травня, мають велике значення для України, особливо з огляду на її прагнення йти шляхом євроінтеграції.

За що відповідає Європарламент?

Найбільш видимий результат роботи євродепутатів - це резолюції. Обов'язкової сили вони не мають. Проте оскільки їх ухвалюють на пленарному засіданні більшістю голосів, то вони відображають політичну позицію всього Європарламенту, який є єдиним органом, обраним громадянами Євросоюзу безпосередньо.

І ця позиція Європарламенту є стабільно набагато жорсткішою у своїй критиці дій Кремля порівняно з офіційною позицією ЄС. Наприклад, у резолюції щодо України в грудні 2018-го міститься заклик до розширення санкцій щодо РФ за її порушення територіальної цілісності та суверенітету України, зокрема і до закриття державами ЄС своїх портів для російських суден, якщо Москва не відновить свободу судноплавства Керченською протокою. Також Європарламент регулярно закликає до більшої підтримки України.

Законодавство та бюджет Євросоюзу

Європарламент позбавлений права законодавчої ініціативи. Це повноваження перебуває у руках Єврокомісії. Однак її пропозиції стають законами лише після їхнього затвердження спільно Радою ЄС і Європарламентом. Важливо, що обидва ці органи можуть вносити поправки. І саме тут євродепутати мають найбільший вплив.

На практиці це було видно під час ухвалення змін до Газової директиви ЄС з метою поширити її дію на газопроводи з третіх країн, такі як "Північний потік-2". У процесі фінальних переговорів з Радою ЄС і Єврокомісією Європарламенту вдалося запровадити більш жорсткі вимоги до таких газогонів.

Не менший вплив Європарламенту і у фінансовій сфері, адже його згода є необхідною для бюджетних видатків ЄС. Останнім прикладом є четверта програма макрофінансової допомоги для України обсягом в один мільярд євро, затверджена минулого літа. Серед євродепутатів розгорілася дискусія, чи не варто додати до пропозиції Єврокомісії додаткові вимоги до української влади, зокрема скасування обов'язку для антикорупційних активістів подавати е-декларації (цю обіцянку Брюсселя Київ не виконав і досі). У підсумку в Європарламенті вирішили не додавати вимоги з метою швидшого виділення позики. Її перший транш виплатили наприкінці 2018 року.

Нині ж у ЄС обговорюють бюджетні плани на 2021-2027 роки. Затверджувати конкретні цифри, зокрема і на допомогу Україні, буде також Європарламент. І від співвідношення політичних сил та конкретних євродепутатів може залежати, скільки коштів, якій країні та на що буде виділено.

Крайні праві та ліві

У нинішньому Європарламенті вісім фракцій. Щодо питань, які стосуються України та Росії, можна було бачити чіткий вододіл у їхньому голосуванні. З одного боку була велика більшість з фракцій Європейської народної партії (ЄНП), соціал-демократів, Європейських консерваторів і реформістів, лібералів і Зелених. На противагу їм голосували практично в повному складі Ліві, євроскептична "Європа свободи і прямої демократії" та праворадикальна "Європа націй і свободи".

Після нинішніх виборів співвідношення сил зміниться. ЄНП і соціал-демократи можуть зазнати найбільших втрат. Тоді як праворадикали, нині об'єднані довкола віце-прем'єра Італії Маттео Сальвіні, можуть продемонструвати найбільший приріст голосів. Утім, очікується, що ліберали та Зелені також збільшать свої фракції. Тому, згідно з опитуваннями, нинішня центристська більшість хоча і скоротиться, все одно має залишитися доволі широкою.

"Друзі України" серед євродепутатів

Не менш важливими є і самі депутати. Справа в тому, що у кожній фракції за конкретні країни або регіони відповідають один або кілька осіб. І саме ці парламентарі значною мірою формують позиції своїх фракцій, зокрема щодо України.

У нинішньому складі була пара десятків європарламентарів, яких іноді неформально називали "друзями України". Частина з них не балотується у 2019 році. Зокрема, це німкеня Ребекка Гармс (Rebecca Harms), яка нині співголовує у Парламентській асамблеї "Євронест" (до неї входять депутати з ЄС та п'яти пострадянських країн, включно з Україною). Гармс була, ймовірно, найактивнішою серед усіх євродепутатів за кількістю ініціатив і заходів щодо України.

Не балотуватиметься й інший доволі відомий в Україні німець - Ельмар Брок (Elmar Brok), котрий був в усіх восьми скликаннях Європарламенту. Серед тих, хто не висунув свої кандидатури, також шведка Анна Марія Корацца Більдт, естонець Тунне Келам, німець Йоахім Целлер (Joachim Zeller).

Нова Єврокомісія

Європарламент бере участь у формуванні іншої інституції ЄС - Єврокомісії. А саме: євродепутати призначають її голову за поданням Європейської Ради, тобто глав держав і урядів країн ЄС. Європейські партії ЄНП і соціал-демократи мають своїх кандидатів на очільника Єврокомісії: перші - німця Манфреда Вебера (Manfred Weber), другі - нідерландця Франса Тіммерманса. Вони обидва відзначаються критичним як для своїх політсил ставленням до політики Володимира Путіна.

Щоправда, у Європейській Раді вже вказали, що не вважають себе зобов'язаними пропонувати на посаду голови Єврокомісії кандидата від тієї партії, яка здобуде найбільше мандатів. Крім Вебера і Тіммерманса, оглядачі вважають фаворитами також француза і переговорника щодо Brexit Мішеля Барньє, а також єврокомісарку з питань конкуренції Маргрете Вестагер з Данії.